Інформація від БНРР і сект про першу зустріч (у деяких інформаційних ресурсах помилково подано, що це чергова зустріч) представників парафій УГКЦ, у храмах яких є мощі Пратулинських блаженних.
Вже другий рік Бюро новітніх релігійних рухів і сект реалізовує ідею «Пратулинська родина в УГКЦ».
Ідею відображають слова святого папи Івана Павла ІІ, сказані про Пратулинських блаженних: «Вірні Христові в Католицькій Церкві східної традиції». Одна із важливих цілей цієї ідеї — те, щоби ми самі, східні католики Київської Церкви, усвідомили багатство свого духовного, літургійного, церковного життя та вміли це переказати іншим, щоб наступні покоління могли гордитися своїми предками, які зберегли і розвинули свою церковну й національну ідентичність.
На сайті БНРР і сект 20 січня цього року була представлена презентація: «Віртуальна проща до Пратулина», яка 10–12 жовтня цього року стала реальністю.
150 років тому нащадки теперішніх росіян, що вбивають, катують сучасних «упорствующіх», також вбивали, катували та вивозили з Підляшшя й Холмщини «упорствующіх» — тих, хто не хотів стати вірними московського православ’я.
Тема зустрічі «Пратулинська вірність східній католицькій традиції».
Учасники зустрічі мали можливість доторкнутися до минулого, щоб із більшим оптимізмом дивитися в майбутнє.
Перед приїздом до Пратулина учасники мали ознайомитися з матеріалами, доступними на сайті бюро. Тому у програмі зустрічі відсутні теми, що стосуються описів самої історії Пратулина та подій 1874 року.
Пратулинські блаженні — взірець захисту особистої та спільнотної самобутності, яку сьогодні так легко проміняти на «юшку з сочевиці» (Бут. 25,34). Учасники зустрічі для самих себе мали відкривати цей взірець вірності, щоби краще розуміти жертву простих селян.
Під час цієї міжнародної зустрічі, відбулася науково-практична конференція. Не подаємо детального опису, оскільки вийшов друком збірник матеріалів. Він уже доступний в електронному форматі за посиланням на сайті бюро.
Головні пункти зустрічі:
10 жовтня. Молебень до Пратулинських блаженних на місці їхнього вбивства «Мартиріум». Вперше після 151 року вимушеного мовчання на цьому місці пролунала молитва нашої Церкви. Ще більший символізм у тому, що тут мало бути місце поразки «уніатів», адже московити після вбивства селян навіть розібрали дерев’яний храм і віддали матеріал тим, що сплавляли дерево Бугом.
Після молебню, ходою з Ісусовою молитвою на устах, учасники перейшли до місця первісного поховання блаженних — при дорозі біля колишнього греко-католицького (уніатського) цвинтаря. Тут відспівали панахиду за «всіх убієнних з нашого роду». Опісля висипали привезену зі собою жменьку землі зі своєї парафії, щоб у такий символічний спосіб засвідчити предкам, що ми хочемо повною мірою повернути їх у свою пам’ять.
Урочисте відкриття зустрічі відбулося в санктуарії, де перед Службою Божою пастир місця, ординарій Седлецької дієцезії Казимир Ґурда виголосив привітальне слово, у якому наголосив, якою важливою подією є ця перша зустріч греко-католиків у такому форматі у Пратулині. Підтвердив це у проповіді владика Йосафат, екзар Луцький.
Вечеря в Домі паломника стала місцем, де нарешті зібралися всі учасники зустрічі, оскільки декотрі з них через довге очікування на перетин кордону не змогли прибути вчасно. Серед них були преосвященний владика Ігор, владика Василь, деякі отці з Львівщини із представниками мирян та отці з Одеського екзархату.
11 жовтня. День розпочався першою за 150 останніх років Літургією в колишньому нашому храмі 1811 року, що був побудований на місці святині 1675 року. Після ліквідації Холмської єпархії 1875 року церква була православною, а після Першої світової війни стала римо-католицькою й нині є філією парафії в Неплях, парохом якої є о. Данієль Саласінский. Архиєрейську Літургію очолив митрополит Львівський владика Ігор у співслужінні з єпископом Казимиром, владикою Йосафатом, екзархом Луцьким, владикою Василем, екзархом Харківським, делегатом від преосвященного єпарха Бучацького Дмитра о. Дмитром Ненчином, протоігуменом ЧСВВ о. Ігорем Гарасимом, о. проф. Ярославом Москаликом і духовенством, за участю монахинь і вірних, зокрема кількох мешканців Кричева.
Після повернення до Пратулина розпочалася конференційна частина.
У теперішній час ми часто й легко використовуємо слова «мучеництво», «мученик», «жертва». Зчасом вони стають поверховими, без глибинного значення, тому перша доповідь була присвячена власне цим поняттям, а також важливості вшанування святих та їхніх мощей (Павло Василів, «Розуміння мучеництва та святості згідно Святого Письма та Отців Церкви. Почитання мощей святих», представила с. Ольга Маслій).
Коли якийсь режим хоче знищити Церкву, то перший свій удар скеровує на монастирі. Так власне чинила царська росія на всій території, яку «приймала в свої обійми». По-іншому не могло бути й на Південному Підляшші та Холмщині. Тож у світлі 150-ї річниці ліквідації Холмської єпархії було доцільним, щоб учасники почули історію ліквідації монастирів ЧСВВ на цій території, тісно пов’язану з мощами св. Йосафата у Білій Підляській (Дорота Вереда, «Головні аспекти діяльності ЧСВВ на Південному Підляшші у ХІХ столітті»).
«Тіні забутих предків» – заголовок твору Михайла Коцюбинського, який найбільш влучно характеризує нас, східних католиків Київської Церкви відносно наших братів і сестер (уніатів/греко-католиків) Підляшшя та Холмщини. Тому неможливо оминути увагою тему історії Холмської єпархії. (У збірнику представлена двома статтями авторства Петра Сивицького: «З історії Холмської єпархії та Підляшшя» і «Холмська єпархія у ХІХ столітті — формування спільноти (1810–1830)». На конференції цю тему представив о. д-р Руслан Корнят).
Після перерви учасники почули про розвиток культу блаженних у римо-католицькій Седлецькій дієцезії, яка докладає чимало зусиль, щоб поширювати культ блаженних не тільки на території дієцезії, але й за її межами (Бернард Блонський, «Блаженні Пратулинські Мученики. Пам’ять і свідчення»).
Одним з елементів розвитку культу блаженних – є їхні ікони. Авторка головної ікони «Підляські мученики» розказала про те, яке місце в її житті займають Пратулинські блаженні і як вона старається своєю творчістю, разом з о. Мирославом Невенгловським, поширювати їхній культ (Малґожата Вашкевич, «Мучеництво уніатів Підляських у моїй іконописній творчості»).
Повною несподіванкою для учасників стала можливість помолитися й доторкнутися до хреста, який тримали в руках 24 січня 1874 року блаженні, коли вийшли проти озброєних солдатів. У цьому ювілейному році він перебуває в катедрі в Седльцях, але із благословення єпископа Казимира спеціально для нашої зустрічі його привезли до Пратулина. Тому програма була дещо відкорегована.
Після теми про ікони «Духовною спадщиною блаженних мучеників» поділився о. Казимир Матвєюк, нащадок бл. Констянтина Лукашука. У слові до учасників він звернув увагу на один із головних аспектів духовної формації блаженних — Літургію. Блаженні не мали богословської освіти, більшість не вміла писати й читати, але саме Літургія була серцем їхнього духовного життя. Саме ця літургійна формація дала їм силу бути вірними своїй ідентичності аж до жертви свого життя.
Після обіду ті, хто не зміг побувати на місці первісного поховання блаженних, пішли туди, щоб помолитися і висипати, як уже було зазначено, привезену зі своєї парафії жменьку землі.
У той час до «Мартиріуму» привезли хрест, відтак кожен міг помолитися і доторкнутися до нього. Крім нас, із цієї ласки скористали інші групи паломників, які прибули до Пратулина. Кустош цього місця о. Яцек Ґуз розказав про історію та важливість душпастирського розвитку культу блаженних («Душпастирський розвиток культу блаженних з Пратулина»). Завершенням цієї зустрічі став Молебень до блаженних.
Третє пленарне дискусійне засідання розпочалося о 17:00. Найперше дискутанти о. Ярослав Москалик («Відстояти рідне»), Мирослав Невенгловський («Дихати двома легенями — сучасні прояви відкритості Римо-Католицької Церкви в Польщі на духовність Сходу») та Ґжеґож Клюз («Ідентичність католика в наші часи») представили свою думку на тему «Хто я: уніат, греко-католик, східний католик Київської Церкви?» (відповідно до тез о. Я. М.), та проблеми зі збереження власної ідентичності римо-католицької Церкви в Польщі (о. М. Н. та Ґ. К.) представили свої погляди щодо цих тем, а опісля декілька учасників поставили свої запитання. За браком часу продовження дискусії перенесли на недільну підсумкову зустріч.
Після вечері відбулася зустріч із місцевими мешканцями. Матій Бармош розповів про історію свого родинного села Кричева, історію храму, переслідувань. Пані Марія Нітихорук із Дерла — про уніатську «генетичну» пам’ять місцевих мешканців. Вона проживає на території, де колись жив і працював Павло Пікула — чоловік, на якого москалі надіялися, що він переконає пратулинців перейти в московську Церкву, а він закликав їх стояти твердо у вірі своїх батьків і не переходити на православ’я. Парох Костомлотів о. Петро Віткович розповів про життя своїх парафіян (єдиної неоунійної парафії в Польщі), а ще про те, як він відкривав своє уніатське коріння. На зустрічі були також подружжя Барбара і Марек Пйотровські, пан Марек уже в неформальній атмосфері ділився історією про Пратулин. Чаювання і спів завершили цей насичений день.
12 жовтня. Із благословення пастиря місця відбулася ранкова Свята Літургія на місці мучеництва в «Мартиріумі» (очевидно, остання Літургія на цьому місці була відслужена в кінці 1873 року або на початку 1874-го).
Митрополит Львівський в оточенні владик, духовенства й вірних через понад 150 років відслужив тут Літургію, а опісля пастир місця єпископ Казимир вручив мощі блаженних у руки митрополита Ігоря і владики Василія, щоб ті передали їх своїм вірним. Так стало більше на 20 парафій, у яких є мощі блаженних, і на цей час уже маємо їх 100 (повний список у збірнику).
На підсумковій зустрічі всі учасники, хто мав бажання, могли поділитися думками і враженнями про пережите. Організатори й учасники висловили подяку владикам за те, що зуміли побороти різні труднощі і прибути до Пратулина, щоб ця перша зустріч була справді повною щодо учасників: владики, священники, монахи, монахині та миряни. Вірні східної і західної традиції в такий нелегкий час засвідчили єдність у Господі.
Кустош і парох Партулина о. Яцек Ґуз подарував учасникам «уніатський хліб», і кожен повіз ці хлібини у свої домівки. Цей хліб печуть у Пратулині з нагоди місцевих урочистостей тричі на рік. Для нашої групи це було спецзамовлення.
У час такої зустрічі ми не можемо забувати про молоде покоління, тому в нашому збірнику є ще одна дуже важлива стаття, у якій Ґжеґож Міхальчук, директор школи у Дрельові (в цьому селі за тиждень до трагедії у Пратулині, 17 січня 1874 року, москалі також вбили «упорствующіх») представляє, як вони формують молоде покоління на історії Дрелівських уніатів, яка стає частинкою їхнього життя.
Щороку у Дрельові готують виставу, що нагадує про час переслідувань. Тому нашу інформацію про зустріч 10–12 жовтня 2025 року закінчуємо фрагментом зі вступу до сценарію вчительки місцевої школи Катажини Полєвської (сам сценарій опублікований у збірнику) «В Боже ім’я»: «Його героєм є Ігнатій Данилюк — персонаж, доля якого могла б здаватися літературною вигадкою, але який насправді існував. Данилюк, засуджений і засланий, кілька разів утікав із Сибіру, постійно повертаючись на рідну землю. Його життя, позначене стражданнями, мужністю й непохитною вірою, є символом усіх, хто залишився вірним до кінця. Завдяки йому драма дрелівських уніатів набуває універсального виміру — вона показує людину, яка, незважаючи на переслідування, ніколи не відмовилася від своєї ідентичності. Таким чином, сценарій „В Боже ім’я“ стає не тільки розповіддю про минуле, але й нагадуванням про те, що сила духу може перемогти найбільші біди. Це особливий дар пам’яті, який складають у день чергової річниці мучеництва уніатів, а також запрошення до роздумів над історією та її посланням. Нехай цей вислів, який вимовляється з покоління в покоління — „В Боже ім’я“ — супроводжує також сучасних читачів, нагадуючи, що жертва минулих років не минула, а продовжує нести в собі силу і сенс».
На закінчення зустрічі Анна-Марія Бунзило прочитала вірш «Молитва» (зі збірника отця-каноніка Романа Сушинського з Білої Підляської (оригінальний текст), який завершує згаданий сценарій:
MOŁYTWA
Boże, szczoś Polszczu czerez douhi lita Protiw każdemu bronił worohu, A potem daweś nas na pośmiech świta, Nasław nezhodu, nowelu, trewohu
Prosim tia Boże i Twojoho Syna Nech wsi znów budem jednaja rodyna.
Kołyś to Lachy na wojni stawały, Płatyły hroszy na potrzeby kraju, Za to my połe ich orały, Byłyśmy w zhodi, żyłośmo jak w raju
Prosim tia Boże…
Pryszły Moskalі i wsio pomeszały, Wsio nam mośkowski poradek zawiły. wecznu newolu nas panom oddały I na zahuby z nimi poswariły
Prosim tia Boże…
I szcze ne hodi naszej horkoj doli Bo teper wiru od nas odbirajut, A kto z nas joho ne słuchaje woli, To honiat w Sybir, abo zabiwajut.
Prosim tia Boże…
Mnoho już naszych, ty worohi złyji Gdeś tam dałeko od nas pochnały. To w szczo obernutsia siroty tyi Kotorym bat`ków Moskali zabrały!
Prosim tia Boże…
Wsie Pratulińskie i Drelowskie lude Za wiru naszu krew swoju dały. O Światyj Boże! Pokud tcho bude‽ Douho nas budut muczyły Moskali‽
Prosim tia Boże…
Żal sia, Boże, tej naszej peczeli Nech majem swoje i pola i chaty! Nech dity nasze ne berut w Moskali, A pany dla nas nech budut jak braty!
Prosim tia Boże…
Werny nam Boże! Werny dobru dolu! Dawnijszu sławu i dawnyj dostatok. Daj nam prawdiwu, ne moskowśku wolu Nechaj ze dworów i maleńkich chatok
Prosim tia Boże…
Nelekko dawna powernetsia dola Chrystusa Krow leju, Sam odkupyw lude, To koły taka, Boże Twoja wola Nech desiat zhynie — sto szczęśliwych bude!
Prosim tia Boże…
Молитовна зупинка на Холмській Горі стала завершальною точкою цієї Першої зустрічі представників парафій УГКЦ, у храмах яких є мощі Пратулинських Блаженних.
Анна Єва Боднар,
керівник Бюро УГКЦ у справах новітніх релігійних рухів і сект
для офіційного сайту УГКЦ
Додаткова інформація
Організаторами зустрічі стали БНРР і Сект у співпраці з Седлецькою Єпархією, а також з Івано-Франківською Академією Івана Золотоустого (в конференційній частині).
Почесний патронат над цим заходом отримано від:
Преосвященного Вл. Євгена, Архиєпископа і Митрополита Пермисько-Варшавського;
Преосвященного Вл. Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського;
Його Ексцеленції єпископа Седлецького Казімєжа — Пастиря місця;
Преосвященного Вл. Йосафата, Екзарха Луцького та Преосвященного Вл. Василія, Екзарха Харківського.
У зустрічі взяли участь:
Церковне Керівництво:
Митрополит Львівський Кир Ігор
Пастир місця Єпископ Казімєж
Преосвященний Вл. Йосафат
Преосвященний Вл. Василій
Делегат від Преосвященного Єпарха Бучацького Димитрія — Всечесніший о. Дмитро Ненчин
Високопреподобний отець Ігор Гарасим — Протоігумен Провінції Отців Василіян у Польщі
Представники Вищих навчальних закладів:
о. проф. Ярослав Москалик — Університет ім. Адама Міцкевича в Познані
п. проф. Дорота Вереда — Університет в Седльцах
о. проф. Казімєж Матвєюк — професор-пенсіонер Університету Кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, нащадок Блаженного Констянтина Лукашука
с. д-р Ольга Андрея Маслій — Івано Франківська Богословська Академія Івана Золотоустого
Представники організацій:
о. прелат Бернард Блонський — Асоціяція «Мартиріум» о. Григорій Клюз і п. Йоанна Заблудовська — Фонд «Домінік» п. д-р Олександра Киричук — Львівський Музей Історії Релігії п. Малгожат Вашкевич і о. Мирослав Невенговський — «Ікона на краю світу» п. Анна-Марія Бунзило з представниками молодіжної Спільноти з Вроцлава — «На глибині»
Представники духовенства й мирян Седлецької Єпархії — від сіл Дерло, Костомлоти, Кричев, Пратулин і міста Седльце.
Духовенство й миряни з адміністративних церковних одиниць з України та за її межами:
Архиєпархії: Івано-Франківська, Львівська Єпархії: Бучацька, Вроцлавсько-Кошалінська, Коломийська, Мукачівська, Самбірсько-Дрогобицька, Сокальсько-жовківська, Чернівецька Екзархати: Луцький, Одеський, Харківський
Загалом у зустрічі взяло участь 76 осіб, які в основному проживали в Домі Паломника, директором якого є о. Петро Осіньскі.
