19 неділя 2Кр 11,31-12,9; Лк 6,31-36 (о. д-р Турконяк Р.) Скнилів 19.10.2025.
Святий апостол Павло писав коринтянам про те, що Господь благословенний завжди. І те, що він пише – правда, стверджує словом «не брешу». Учень згадує про місто Дамаск, де слідкували за ним, щоб схопити. Але Павла берегли люди й Господь, бо його у кошику спустили крізь вікно по стіні. Саме тому йому вдалося вислизнути з рук вождя царя Арети, який беріг місто. Святий апостол довів, що Бог через людей береже своїх осіб і навіть докладна людська пильність терпить невдачу, коли Господь бажає по-іншому вирішити складні питання. Потім апостол описує певні об’явлення, яких він сам досвідчив, не вказуючи на себе. Павло писав про те, що він знає людину, яка в тілі чи без тіла була взята в рай та чула слова, «яких людині не можна казати».
Розуміємо, що він писав про себе, але цілковито все віддав у руки Бога. Жодної заслуги для себе, жодної вказівки на себе, бо все приписав Господові, який звершив на ньому своє діло. Святий апостол Павло був у раю, але жодного опису про це не залишив. У цьому він прославляв Бога, бо про себе хвалився немощами, тобто болістями духовними, які відчував у своїй особі. Святий Учитель Церкви про ці болісті святого Павла пояснює: «Бог не благоволив, щоб наша проповідь розширювалася безперешкодно, бажаючи смиряти високе думання про себе, але допустив противникам нападати на нас. Цього було достатньо для подолання гордих думок… Таким чином, під ім’ям ангела сатани він розуміє Олександра коваля, спільників Гіменея та Філіта (пор. 2 Тм 4,14; 2,17), і усіх противників слова, котрі вступали з ним у змагання і противилися йому, кидаючи його в темницю, били та волочили, так вони чинили сатанинські вчинки» (св. Ів. Золот. Бесіда XXVΙ на 2Кр, п.2). Апостол написав, що він тричі благав Господа, щоб ці напасті закінчилися, але Господь відхилив його благання, даючи йому достатньо сили, щоб протистояти нападам ворогів. І сила Христова окрилювала святого апостола перемогою!
Послухаймо слів Сина Божого, який звертався до присутнього народу, навчаючи їх духовного життя. Ці слова звучать для нас глибокою наукою, яку необхідно слухати, знати та виконувати. Ісус звертав увагу на те, що зазвичай люди люблять, щоб їм ніхто не чинив зла. І ставив умову, щоб ті, хто хоче отримувати добро від ближніх, повинні їм чинити добре. Господь звертав увагу на те, що любити тих, що нас люблять, позичати, щоб отримати своє з поверненням – це рівень грішників, бо вони вчиняють подібно. А Спаситель закликає практикувати вищий ступінь любові, тобто любити ворогів, молитися за них, чинити добро кривдникам, позичати і не очікуючи повернення. За спосіб любові ворогів та дарування якогось майна чи коштів, Господь обіцяє велику нагороду і звання синів Всевишнього, бо Господь – добрий до невдячних та лихих. Поради Господні добрі та високі. Їх неможливо нічим підважити чи змінити. Не знаю, що думає Бог про війну, яку розпочали московити проти нашого народу? Колись цар Давид воював, захищав своє і своїх одноплемінників. Він був спасенний, бо сам Син Божий згадує про нього у своїх звертаннях. Коли фарисеї виявляли Ісусові невдоволення, що його учні зривали колоски в суботу, Він відповів їм: «… Чи ви ніколи не читали, що зробив Давид, маючи потребу, бо ж зголоднів сам і ті, що були з ним?» (Мр 2,25). А Давид з’їв хліби принесення, які не можна було їсти нікому, крім священників (пор. Мр 2,26). І Давида Господь не відкинув за його війни і військову оборону, яку він чинив у ім’я свого народу. Коли Ісуса розіп’яли, пам’ятаємо Його слова зверненні до свого Небесного Батька: «… Батьку, прости їм, бо вони не знають, що роблять. …» (Лк 23,34). Син Божий навчає нас любові та милосердя! У книзі Чисел Старого Завіту описано, що ізраїльтяни стали поклонятися ідолам і посвятилися Веелфеґорові: «… І Господь розлютився гнівом на Ізраїля» (Чис 25,3). [Веельфегор (або Веельпеор, Ваал-Фегор) – це ім’я сиро-фінікійського божества, якому поклонялися моавітяни на горі Фегор]. Щоби припинився гнів Господній, пророк Мойсей велів: «… Вбийте кожний свого друга, що посвятився Веелфеґорові» (Чис 25,5). «І ось чоловік з ізраїльських синів, прийшовши, привів свого брата до мідіянки перед Мойсеєм і перед всім збором ізраїльських синів, вони ж плакали при дверях шатра свідчення і Фінеес син Елеазара, сина Аарона священика, побачивши, встав з посеред збору, і взявши списа в руку ввійшов за чоловіком ізраїльтянином до печі, і проколов обох, чоловіка ізраїльтянина і жінку скрізь її лоно. І спинилася пошесть синів ізраїльських» (Чис 25,6-8). А від пошесті на той час померло 24 тисячі людей. Господь цією пошестю знищив би ізраїльських синів, а вчинок Фінееса, який вбив ізраїльтянина та жінку мідіянки, зупинив гнів Господній (пор. Чис 25,11). Святий Іван Золотоустий навчає: «Не будемо просто судити про діла, але будемо старанно вникати у час, причину, намір, у відмінність осіб і у всі інші обставини, – по-іншому не можна дійти до правди. І, якщо бажаємо осягнути царство, то повинні старатися показати що-небудь більше проти старозавітних заповідей, по-іншому не можна отримати небесних благ» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇VΙΙ на Мт п.6).
Благаймо у Господа помилування та милосердя для нас й усього нашого народу. Господи, заверши війну в нашій країні та усьому світі! Пресвята Богородице, заступайся за нас перед своїм сином, а нашим Богом!
