21 вересня 2025 року у Свято-Іванівській Лаврі відбулася Літургія з нагоди Неділі після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Проповідь виголосив єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир. У своєму слові архиєрей наголосив на нерозривності хреста і воскресіння, свободі людського вибору у відповіді на Божий заклик, а також на відповідальності за спасіння душі. Він нагадав, що жодна імперія не змогла перемогти хрест і смерть, а Церква живе завдяки силі Христового воскресіння. Окремо владика підкреслив значення храму як школи життя і духовного дому, зокрема для бойківської громади, яка щороку збирається у Лаврі на спільну молитву.
Свято Воздвиження і його місце в церковному році
Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього є одним з дванадцяти великих церковних свят. Вагомість цього свята навіть в тому, що маємо «Неділю перед Воздвиженням» та «Неділю після Воздвиження». Ми тим самим усвідомлюємо собі, що хрест і воскресіння належать разом. Так само є і в житті, де смуток переплетений з радістю.
Євангельське слово про хрест
Сьогодні, в Неділю після Воздвиження, чуємо євангельське слово Марка. «Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною» – цей вислів може мати на перший погляд суперечність сам в собі. Не знаю, чи хтось хоче добровільно шукати хрест, який є символом терпіння, смутку і смерті. З іншої сторони, не завжди виходить уникнути випробування. Але ми не є самі на «хресній дорозі» нашого життя. Ми не йдемо самі, а крокуємо за Ісусом Христом. Він нас не лише запрошує, а ще більше, дає нам приклад, жертвує своє життя. Коли приймаю хрест, то маю щось спільного з Ісусом. Ми труднощів не обминемо, але з Богом є легше їх нести.
Свобода людського вибору і Божий заклик
Бог з великої любові до людини подарував їй вільність, якої ніколи не забере, навіть, якщо людина нею зловживає. Тому Ісус запрошує до своєї школи наслідування словами: «Коли хто хоче…». Тому дехто відповідає, каже Богові: «Я не хочу. Не втручайся в моє життя». Або можемо думати в розпачі, що наша ситуація така безнадійна, що Бог не зможе нічого змінити. Тоді не дозволяємо Богові бути для нас Богом.
Спасіння душі — понад усі земні турботи
Євангельське слово наголошує на спасінні душі. Ми не знаємо, яка буде післявоєнна політична і економічна ситуація в нашій державі та світі. Цього ніхто з людей не може докладно передбачити, але є очевидним, що треба дбати про спасіння душі, яка буде жити вічно.
Хрест крізь призму воскресіння
Сьогодні, в неділю після Воздвиженні Чесного Хреста маємо великий шанс дивитися на хрест великодніми очима. Ми в черговий раз приймаємо в наше життя таку правду, що після Страсної П’ятниці завжди наступає Великдень. Бо ще не було в історії такого, щоб так не сталося. Так повинно бути не лише в церковному календарі. А як є в моєму житті? Ісус дає оптимістичний прогноз, що біля Нього є присутні люди, які не зазнають смерті. Це напевно сучасники Ісуса, але також це учасники Його воскресіння. Але це наше призначення і ціль життя. Тому важливо бути з Богом вже тут, на землі.
Імперії минають, Церква стоїть
Скільки було в історії держав, імперій, спогади про яких є лише в архівах. А Церква живе, незважаючи на стільки переслідувань, коли лилася кров мучеників та мучениць.
Жодна імперія, навіть наймогутніша не змогла ліквідувати терпіння та смерть. Такі ідеології були короткозорі, безперспективні. Всіх чекає вічність, до якої прямуємо. Лише питання, якою вона буде для мене.
Храм як школа життя і духовний дім
Ми щасливі, бо маємо можливість будувати святині, оседки культури, навіть якщо ворог їх нищить. Храми завжди гуртували та гуртують людей, вони були і залишаються школою життя. Нас сьогодні збирає ця рідна бойківська святиня, в яку вклали інвестицію наші мудрі предки. А праведний Митрополит Андрей перевіз її з с. Кривка сюди до Лаври, щоб була збережена та служила народу. Ми себе вважаємо європейцями.
В традиційних європейських місцевостях спочатку будували храм, а вже тоді всю логістику довкола, включаючи також традиційні етнічні ресторани. В Австрії вони здебільшого називаються «церковний ґазда». Чому люди так робили? Відповідь одна: Бо вони були мудрі.
Бойківська традиція молитви і пам’яті
Вже стало традицією з ініціативи товариства «Бойківщина» збиратися восени на родинну молитву. Сьогодні ми прийшли знову сюди, немов би до нашого бойківського оазису, дому. Нас об’єднують болючі спогади, коли йдеться про депортації наших предків. Ми прагнемо рани лікувати, не забуваючи історію. З історії важливо виносити урок на життєву дорогу. Храм є лікарнею та школою життя. Таке розуміння було не лише важливе для наших предків. Воно актуальне і для їхніх нащадків, тобто для нас.
Заключне питання до серця
«Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною» – ці слова Спасителя сьогодні скеровані до мене. Яка ж буде моя відповідь?
