Чому деякі парафії на Львівщині не потрапили до переліку критично важливих, які зможуть бронювати своїй священників та чи є в УГКЦ випадки, коли отців призивають на військову службу
В Україні розпочинається перший етап бронювання священнослужителів від військової служби. На першому етапі відстрочку на 12 місяців зможуть отримати лише керівники релігійних організації, які є у затвердженому Державною службою України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) переліку критично важливих. На Львівщині 1025 таких організацій. З них найбільше – майже 610 організацій належать до УГКЦ. Йдеться не лише про церкви (парафії), а й монастирі, навчальні заклади, братства тощо. Чи усі церкви УГКЦ зможуть забронювати своїх священників та чи є у Львівській архієпархії план дій на випадок, якщо якась громада залишиться без єдиного пароха, якщо його мобілізують “Еспресо.Захід” розповів синкел у справах духовенства і священичих родин Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Юрій Чудяк.
Чи усі релігійні громади УГКЦ у Львівській області зможуть забронювати своїх священнослужителів?
Ми отримали лист з роз’ясненнями від Блаженнішого Святослава щодо переліку релігійних організацій, які священнослужителі яких можуть отримати бронювання. Для того, щоби бронювання відбулося, є кілька критеріїв: це є офіційна реєстрація релігійної організації, реєстрація на українській території, зокрема на неокупованій території, сплата податків, тобто оформленні трудові відносини зі священнослужителем. Також має бути дотримана процедура звітування у податкову службу, а також статус неприбуткової організації. Оці критерії мають витримані бути для того, щоб організація була отримала можливість бронювання священників. І, відповідно до роз’яснень Блаженнішого, громади, які не виконали ці вимоги, мають їх виправити їх і потрапити до переліку. На жаль, у нас є низка парафій, які не потрапили у цей список через те, що вони не витримали той чи інший критерій.
Чи багато таких організацій?
Очевидно, що багато, але точну кількість сказати не можу. У нас є священники, які одночасно є парохами чи адміністратором у двох-трьох парафіях. Тоді достатньо, аби він був заброньований як священнослужитель однієї з цих громад.
Є проблема у тому, що деякі парафії, які не мають змоги організувати собі, скажімо, процес фінансової звітності. Йдеться про невеличкі парафії у таких трохи віддалених селах, яким складно утримувати священника.
Першочергово бронюватимуть священника, який є керівником релігійної організації. Але є парафії, де служить декілька священників і часто настоятелями є старші священники, які уже не підлягають мобілізації через свій вік. Чи не розглядають у єпархії можливість заміни керівників громад на тих, хто потенційно може бути мобілізованим?
Питання керівника організації передбачає певні канонічні церковні процедури. У нас призначення керівником чи парохом, адміністратором, настоятелем визначає правлячий єпископ. У випадку Львівської єпархії це митрополит Ігор. Перед тим, як визначити, хто є керівник, а хто є співпрацівник чи “сотрудник”, як це звучить церковною мовою, ми дивимося на якості священника, на його певний досвід, його потенціал і здатність управляти. Гадаю, принцип “мета виправдовує засоби” у церкві не варто застосовувати. Маємо бути чесними, тож не будемо виключно заради бронювання змінювати керівника. Бо це буде незрозуміло для наших парафіян та суперечитиме церковній традиції та церковному праву.
Чи в єпархії план дій на випадок, якщо на якійсь парафії мобілізують єдиного священника чи він добровільно вирішить йти служити до війська, і громада залишається без пароха?
Ми зі всіма священниками завжди є в діалозі. І кожен священник про свої наміри він завжди інформує свого єпископа. Якщо він бажає іти і служити як капелан (а ми вже мали такі випадки), то повідомляє про це. Ми за якийсь певний період часу готуємо достойну заміну, щоби парафія функціонувала, щоби вона не була залишена без опіки. Тому ми стараємося кадрову політику провадити прогнозовано, аби запобігти якомусь колапсу чи вакууму.
Ми вже в такому часі, що священників не є забагато. Є навіть прецеденти, коли священник, який є служителем у місті Львові, має під своєю опікою ще якусь парафію поза Львовом. Бо є малі парафії, які не здатні надати певне гідне утримання для священника, тому доводиться поєднувати. У Золочівському напрямку вже є кілька таких парафій, і на Пустомитівщині.
Чи були у Львівській архиєпархії випадки, коли священника мобілізували, адже в українському мобілізаційному законодавстві немає винятків для священнослужителів?
Наразі не було зафіксовано такого, щоби священник з Львівської архієпархії був мобілізований. Але у нас є багато священників, які добровільно стають капеланами. Львівська єпархія має дуже добре розпрацьовану систему капеланського служіння, є багато священники, які служать в різних бригадах. Взірцевий приклад – це служіння гарнізонного храму Петра і Павла у Львові. Йдеться про служіння у різних ділянках, не тільки в справі поховання воїнів, але і в опіці над родинами воїнів, над з дітьми, співпраця з матерями, з дружинами. Священник може себе зреалізовувати в такому напрямку.
А якщо священник хоче йти служити не, власне, не як капелан, а як захисник, як церква до цього ставиться? Чи може священнослужитель брати до рук зброю?
Ми тримаємося тих критеріїв, що священник не бере до рук зброї. І ми не мали поки що такого випадку, щоби священник повністю зрезигнував зі сану свого. Тобто полишив і реалізовувався виключно військовослужбовець. Думаю, військовий капелан, приносить набагато більше користі як духовний опікун для військових. Я не є ані військовим капеланом, ані учасником бойових дій, але як душпастирю мені виглядає, що священник більше військового потенціалу зможе зреалізувати саме як той, хто може просвітити, заспокоїти, відповісти на різні питання, надихнути, вмотивувати не тільки самого себе, але найперше багатьох воїнів.
Джерело: Еспресо
