Неділя Сліпонародженого Ді 16,16-34; Ів 9,1-38 (о. д-р Турконяк Р.) Оріоністи, Львів 25.05.2025.
У книзі Діянь апостольських знаходимо уривок, де описано про апостола Павла та Силу, які проповідували в різних містах, зокрема у місті Филипи. Учні виходили за браму міста, де біля річки створювалося молитовне місце і там проповідували до жінок. Якась рабиня, що мала духа віщуна, ступала багато днів за Павлом та Силою, вигукуючи, що це раби Бога, які вказують на шлях спасіння. Павло довго мовчав, не реагував, коли ж йому було забагато цього крику, він зупинився і наказав злому духові, щоб вийшов із жінки. Демон відразу залишив її, від цього пани опанованої жінки втратили заробіток. Апостол Павло довгий час не звертав уваги на злого духа, щоб свідоцтво злого, ніби про добре, не потверджували люди й не переймалися тим. Святий учень легковажив крики злого духа, навчав прикладом, щоб люди не мали до диявола довіри. Пани, яким належала ця бідна жінка, бажали збагачення. Коли ж втратили заробітки, оскаржили Павла та Силу перед воєводами, що вони бунтують місто, навчають чужих звичаїв тощо. Їх за те побили палицями і кинули до в’язниці. Святий Учитель Церкви написав про покарання апостолів наступне: «Безумство! Не розслідували справи, не дали можливості обороняти себе, між тим, після такого чуда потрібно б пошановати їх, слід прийняти їх як спасителів та благодійників. Якщо ви бажали майна, чому, знайшовши таке багатство, не використали його? Мати силу виганяти бісів набагато славніше, як коритися їм» (св. Ів. Золот. Бесіда XXXV, п.1). Воєводи та їм прихильні люди, що стояли по їхній стороні, мали владу. Вони її використовували здебільшого як силу, щоб покаранням та залякуванням тримати порядок. У багатьох владних осіб бракує почуття справедливості, милосердя, любові, розуміння, простоти до підвладних, звичайних людей. Апостолів кинули у в’язницю як великих злочинців. Не маючи законного звинувачення, відразу забили ноги у колоди, щоб навіть не рухались. Вони ж молилися вночі. Мали звичай завжди молитися й покладати надію на Бога. Ревна молитва спричинила енергетичний землетрус, затряслася в’язниця, потрясло присутніми затвору так, що відчинилися двері в’язниці та усім в’язням кайдани звільнили руки. Люди своєю злобою сковують інших, а Господь своїм милосердям та любов’ю чинить людей вільними. Сторож, коли пробудився й побачив, що двері в’язниці відчинені, хотів мечем вчинити собі смерть. Але Павло закричав до нього дуже голосно, щоб не вбивав себе, бо усі на місці й ніхто не втік з в’язниці!
Можливо в’язні не опам’яталися, що вони звільнені від кайданів? І тут сталася велика несподіванка, бо той, хто забивав у колоди ноги апостолам, припав до них, тремтів й просив поради, що робити, щоб спасти душу. Світло Господнє увійшло в душу охоронця темниці, який вмить зрозумів ціль життя і вартість душі. Почув відповідь учнів, щоби вірити в Ісуса Христа. І цей, віруючий чоловік, забрав зі собою учнів-в’язнів, обмив їм вдома ноги, його уся родина охрестилася, від тієї події всі раділи й спільно частувалися.
Святий Іван євангелист описав цікаву подію, що сталася зі сліпим чоловіком, який ніколи не бачив й не мав уяви про зовнішній світ. Жив у постійній темряві, деякі речі відчував на дотик, але світла на дотик не міг відчути. Його водили, щоб посадити на певне місце жебрати якийсь гріш. Коли сам пробував зробити кілька кроків – спотикався, наражався на небезпеку, не пускався у незнаному напрямку.
Ісус проходив й побачив чоловіка, що терпів на відсутність зору. А Христові учні судили, що гріх спричинив цю хворобу. Господь мав інше пояснення: «… Ані він не згрішив, ані його батьки; але – щоб виявилися на ньому Божі діла» (Ів 9,3). При тій нагоді Ісус назвав себе світлом для світу, підійшов до сліпого, сплюнув на землю, зробив болото, намазав очі болотом й велів сліпому змити болото у Силоамській купелі. Святий Іван Золотоустий ставить питання: «Чому для вчинення болота (Ісус) вживав не воду, а слину? Він хотів послати сліпого у Силоам, а потім, щоби ніхто нічого не приписував джерелу води, але пізнали, що якраз його сила, що вийшла з уст його і утворила, й відчинила очі, – він плюнув на землю» (св. Ів. Золот. Бесіда LVΙΙ п.1). Той пішов, змив бруд й прозрів. Це заінтригувало народ. Сусіди ставили собі питання: чи це той чоловік, що жебрав, чи можливо інший? Коли його питали, він стверджував, що це – він й радо розповідав, як Ісус вчинив його зрячим. Деякі запитували про Ісуса, але він не знав, куди Ісус подався.
Справа не закінчилася, лише почала розгорталася. Був суботній день. Сліпого повели до фарисеїв. Фарисеї ставили ці ж запитання, чули таку ж відповідь, але дехто із фарисеїв говорив, що ця особа не від Бога, бо не шанує суботи, лише порушує закон в суботу, тобто оздоровляє. І зробили висновок, що це – грішна людина, а грішник не може чуда вчинити. Інші твердили, що цей чоловік від Бога. Сперечалися. Фарисеї запитали оздоровленого, що він скаже про Ісуса? Той, не задумувався, лиш назвав Ісуса пророком. Невірні юдеї знову висунули сумнів про зціленого, що це може бути інша людина, тому покликали батьків, щоб ті підтвердили особу свого сина і що він народився сліпим. Батьки підтвердили особу свого сина, його хворобу, а про оздоровлення нічого не твердили через те, що боялися юдеїв. Веліли, щоб його запитували, бо він дорослий і сам може про себе сказати. З усіх тих допитів зціленого бачимо, як невірні люди бажають заплутувати інших, щоб знівечити правду та не привести нікого до віри в Бога. Уникаймо підступних людей і не лякаймося їм протистояти своєю правдою! Прозрілого знову запитували юдеї, він твердив, що Ісус його оздоровив й не піддавався на жодні провокації юдеїв. Оздоровленому чоловікові було вже забагато одноманітних запитань, тому він відізвався до юдеїв: «… Чи й ви хочете стати його учнями?» (Ів 9,27). Тому, що зцілений чоловік твердив правду про Ісуса, що він – від Бога, юдеї прогнали невигідну їм людину.
Згодом, Ісус зустрівся з ним й запитав: «… Чи віриш ти в Людського Сина?» А, коли Ісус пояснив йому про Людського Сина, той промовив: «… Вірую, Господи, і вклонився йому». Ісус знав про оздоровленого, про його незламну віру в правду й того, Хто зцілив його. Святий Учитель Церкви вчинив висновок про піклування Ісуса над оздоровленим чоловіком: «… про одне у мене турбота, щоби вірував ти. Краще один, що чинить волю Бога, як тисячі беззаконних» (св. Ів. Золот. LΙX п.1). Не лякаймося бути віруючими серед тисячі невіруючих, бо з нами – Бог!
Вітаємо спільноту ченців святого Луїджі Оріоне та їхніх парафіян! – Хай Господнє благословення огортає вас і перебуває з вами!
