Блаженна путь, по якій йшов наш захисник, бо дійшов до кінцевого свідчення любові, віддавши своє життя за нас. І блаженна наша путь, яка сьогодні привела нас сюди, щоб подякувати за дар його життя.
Василь Особа народився 24 травня 1989 року у Добромилі, на Львівщині. Виховувався у патріотичній родині. Власне батьки заклали міцні фундаменти і основні орієнтири у його земному житті: любов до Бога, до України.
Навчався у Національному університеті «Львівська політехніка», працював приватним підприємцем на будівництві.
Від 2009 року долучився до громадської організації Свобода і відтоді активно долучався до діяльності організації для розбудови країни як сильної держави. Брав активну участь у мовному майдані 2012 р. у Львові та Києві, у щорічних акціях, заходах і маршах організації, був безпосереднім учасником Революції гідності у Києві.
На одному з патріотичних заходів познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією (донькою Ірини Фаріон), з якою створили чудову люблячу сім’ю і родинно служили Україні.
Для батьків Василь був і, думаю, залишається, підтримкою і опорою, бо саме вони закладали у ньому головні цінності любові до своєї землі, Бога, держави.
Для своєї дружини він був коханим чоловіком, приятелем і підтримкою у житті. Після вбивства Софіїної мами, він оберігав свою дружин і давав їй підтримку, щоб жити далі.
Для своїх діток Василь був втіленням найкращого батька: порядного, релігійного, доброго, люблячого.
Для своїх братів та сестри він був прикладом для зростання, взірцем чуйності, доброти і відчуття життєвої справедливості.
Для своїх друзів Василь був і залишається прикладом вірності та щирості.
Для побратимів завжди був відважним воїном, який ішов з ними пліч-о-пліч, щоб захищати державу.
Звичайно, дорогий наш брате, герою, нам буде тебе дуже бракувати. Але ми дуже віримо, що ти тепер з небес опікуєшся нами, супроводжуєш нас. Маєш для цього неабиякі можливості.
Сьогодні Василь, прощаючись з нами, найперше всім свідомо дякує, бо у християнстві нема чогось такого, як прощання. У християнстві є дорога, спільна дорога вдячності і підтримки.
Сьогодні Василь нам дякує за те, що ми будемо цінувати подвиг його життя.
Михайло Єзерський (15.05.1978-06.10.2024) ― львів’янин. Навчався у Ліцеї No 38 Львівської міської ради. Здобув освіту у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну, згодом вступив до Вищого професійного училища No63.
Після завершення навчання працював у Публічному акціонерному товаристві «Львівський завод «Автонавантажувач», а впродовж останнього періоду – у Львівському комунальному підприємстві «Рясне-402». У вільний час захоплювався рибальством, присвячував себе вихованню сина.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників до лав 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував завдання із оборони незалежності та територіальної цілісності Батьківщини на Харківщині та Донеччині.
У Михайла Єзерського залишилися мама, дружина, син та брат.
