16 Неділя після Зіслання Святого Духа. Мт 25, 14-30. +Володимир
Почувши словянсько-українським вухом слово «талант», на перший погляд розуміємо, що мається на увазі певна здібність, якою людина обдарована. Наприклад, так називаємо здібною дитину, яка в ранньому віці вміє читати і писати. Хтось має талант до музики, співу, мистецтва… Талант є даром, який від людини не залежить. Але це ще не все. Потрібно багато зусиль, щоб його розвинути (скільки вправ має зробити музикант, спортсмен…). За талантом крокує мотивація та важка праця.
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про таланти, які довірені людям. Але на Близькому Сході і Середземномор’ї талант мав дещо інше значення. Тут йдеться про певну вагу (1 талант = 34 кг.) або монету (монета 1 талант мала приблизно цінність 2,500$). Хто мав ті таланти, той був дуже багатий.
Ми не мусимо сьогодні спекулювати термінологією, що саме означає талант. Але прагнемо в цьому слові побачити нагоду зробити щось добре, проявити активність, не лінуватися.
У суспільстві трапляються труднощі з довірою. Можливо це ще залишки радянської системи, де люди жили в страху, що будуть видані, зраджені.
Великою ласкою є мати поруч людину, якій можна довіряти. Зараз чимало говориться про партнерство чи командну працю. Згідно євангельської розповіді, пан, йдучи в дорогу, хоче, щоб прибуток зпостав за його відсутності. Він довіряє слугам не лише свої кошти чи майно, але й у певній мірі власне майбутнє. Він дає слугам відповідно п’ять, два і один талант. Можна сказати, що несправедливий поділ. Але пан, напевно знав про можливості та рівень менеджменту своїх слуг. Вони повинні кудись цей скарб зінвестувати. Хто має бізнес, той знає, що завжди є ризик провального інвестування. Але потрібно приймати рішення, бо інфляція забере те, що маємо. Двоє слуг не показують жодного страху, їм навіть не приходить думка, що можуть щось втратити. Третій слуга має страх, думає собі: а якщо я все втрачу. Тому закопує талант в землю, на цей час це був досить певний метод ховати скарби від злодіїв. Цей слуга боїться ризикувати, але втрачає і те, що має. Коли пан повертається додому, то відчуває радість і розчарування. Двоє слуг отримують зарплату – велику його радість, стають учасниками свята. До третього слуги немає розуміння. На перший погляд пан являється строгим, але не строгість пана, а страх і надмірна обережність засуджують слугу. Можна сказати, він став «банкрутом». Можливо він лінувався взагалі що-небудь робити. Ісус порівнює цю притчу до Царства Небесного. Тут немає місця на страх чи надмірну обережність, тим більше на якусь штучну дипломатію. Бог нас знає і нам довіряє. Від нас очікується справжність та активність.
Бог всіх нас чимсь обдарував. Не важливо чи ми стали кимось, а більш важливо, чи були собою. Не важливо, чи маємо багато, важливо, чи ми вірні в тому, що маємо. Наші посідання – це можливість творити добро. «Кому більше дано, від того більше і вимагатиметься» (Лк 12,48). Неважливо, маємо мало чи багато, а важливіше, куди це інвестуємо, чи маємо для кого жити.
Бог вклав у нас різні дари, а скільки цих талантів ще не відкрито. Ми не повинні чинити як третій слуга. Страх і надмірна турбота може паралізувати людину. Жити вірою також потребує відваги. Не завжди легко бути переконливим християнином у своєму навчальному закладі чи на робочому місці. Ми не можемо зупинитися на певному етапі духовному розвитку. Бо хто не прогресує, той деградує. Не можна втриматися на одному місці. Бог є щедрий, милосердний, але також справедливий. Ця притча є лише підтвердженням цього.
Ми покликані сіяти, поширювати Царство Небесне на землі. Ми можемо дивуватися, що Бог всього не робить. Він має для цього нас, так як пан доручив таланти своїм слугам. Бог нам пропонує своє товариство, провід. Ми можемо цю пропозицію закопати вже на етапі думки, відмовитися від неї. Але є інша можливість – її прийняти та добре використати.
13.10.2024 р. Б. Львів, собор св. Юра
