У п’ятницю, 6 вересня 2024 року, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Володимир у співслужінні духовенства звершив чин похорону Євгенії Базилевич та її трьох доньк — 21-річної Ярини, 18-річної Дарини і 7-річної Емілії, які загинули через російську ракету 4 вересня.
Чимало людей принесли соняшники, з якими на останньому сімейному фото була Дарина.
Слово Владики Володимира під час похорону
Слава Ісусу Христу!
Возлюблені браття і сестри!
Дорогий пане Ярославе, наш батьку!
Дорогі браття у священничому та дияконському служінні!
Ранок 4 вересня у Львові був драматичним, бо ми збудилися не від будильників, а від вибухів, які принесли драматичні наслідки. Ці вибухи вирвали з нашого життя цінних людей – четверо дівчат зі сім’ї Базилевичів. Коли ми подивимося на їхні фотографії, бачимо різні риси обличчя. Напевно вони мали різні характери, але між ними панувала родинна єдність, глибокий дружній зв’язок. Навіть по-людськи подивитися, як би їм було тепер одній без одної.
Ми збираємося у Гарнізонному храмі, в серці нашого Львова. Щоби було, коли б ми церкви не мали? Ми прийшли і бачимо тут маніфест життя. В храмі багато молоді. Навіть на похороні вирує життя. Прийшли ровесники, однокласники, однокурсники наших дівчат.
Ми можемо мати різне розуміння Церкви, але це точно не про мури. Церква – це ми. Церква – наша мати. Мати чи батько не завжди можуть дитині допомогти чи вирішити її питання. Мати чи батько завжди дарують людині свої обійми та близькість і відчуття бути поруч. Це є найважливіше. Ми сьогодні як християнська родина, церковна спільнота найперше молимося за душі тих, які від нас відійшли. Молимося за тих, хто сумує з приводу цієї втрати. Сьогодні Львів плаче і сумує. 4 вересня незважаючи на скупчення диму у Львові зійшло сонце, яке світить до нині. Світло перемагає темряву.
Ці діти були вбиті і є їхні тіла. Але їхні душі живі. Ніхто не може вбити людської душі. Чому? Тому що за кожну душу Ісус Христос віддав своє життя і воскрес. Лише гріх може вбити людську душу. Тому ми сьогодні молимося за прощення провин та гріхів. Дуже важливо, щоб всі ми пам’ятали, що не знаємо ані дня, ані години. В ці дні є літургійні читання Євангелії про кінець світу, про кінець людського життя, коли ми не знаємо ані дня, ані години. Молитва і Святі Таїнства не є лише для людей золотого віку. Вони є для кожного християнина і християнки.
Євгенія Базилевич народилася у Львові у 1981 році, закінчила львівський інститут менеджменту. Працювала маркетологом і таргетологом. Займалася різними видами спорту, особливо любила красу та естетику, відчуття запаху. Євгенія була спраглою нових вражень, знань та навчання.
Сьогодні вона дякує дорогому чоловіку, мамі і братові.
Ярина народилася 5 червня 2003 року, цього року здобула ступінь бакалавра у Львівській політехніці. Працювала проєктним менеджером в громадських та комерційних організаціях. Відзначалася як талановита скалелазка, любила водіння і подорожі. Була активною в громадській діяльності, користувалася повагою однолітків. Вона інших інфікувала почуттям гумору. Вона була люблена серед своїх друзів, мала певні керівні здібності завдяки яким добивалася цілей.
Дарія народилася 19 березня 2006 року. Навчалася на 2 курсі нашого Українського Католицького Університету на кафедрі культорології. Була відповідальна та наполеглива особливо в навчанні. Академічна і студентська родина УКУ можуть це посвідчити. Вона з дитинства мріяла про акторську кар’єру, була присутня на зйомках роликів, відвідувала театральну студію. Мала тісний зв’язок з молодшою сестрою Емілією і цей зв’язок вже ніхто і ніколи не зможе розірвати.
Емілія народилася 15 вересня 2017 році, їй би мало виповнитися 7 років. Їй виповниться 7 років! Навчалася у 2 класі. З раннього віку показувала виняткові музичні здібності, чудово співала. Мала добрий слух, навчалася грі на фортепіано і хоровому співу. Незважаючи на свій вік мала рішучий характер.
Читаючи ці біографії мені на думку прийшла паралель однієї християнської родини: Віри, Надії, Любові і їх матері Софії. Вони в перших віках християнства віддали життя за християнські цінності і переконання. Ця сім’я віддала життя лише за те, що жила на своїй землі у рідному Львові. Це була їхня єдина «провина» за яку вони віддали життя, але живуть у вічності. Дуже важливо, щоб ми з цього також винесли урок: що означає жити вірою, надією та любов’ю. Щоб ми етимологічно дивлячись на Софію вчилися нашої історії. Найголовніше, щоб ми інвестували у життя і вміли радіти. Це драматична подія коли не можемо радіти. Але саме ці діти нас заохочують радіти. Життя є коротким. Скільки ми б не прожили життя завжди буде коротким. Ми не маємо часу на репетицію. Ми маємо жити, радіти і відбудовувати нашу Україну.
Що тепер є в серці батька Ярослава, який лишився живим напевно для того, щоб бути свідком того драматичного ранку і того, що добро перемагає зло. Інвестуймо всі наші ресурси в те, що дає і береже життя. Ніколи не робімо жодної інвестиції в те, що руйнує.
Нехай Господь дарує тобі, Євгеніє, Ярино, Даріє та Еміліє, свої вічні обійми! Радійте вічною радістю! Амінь.
Молитва у храмі завершилася співом “Аве Марія” та Воскреслого тропаря, що нагадувало всім присутнім, що навіть серед таких драматичних обставин смерть не має останнього слова, бо душі дівчат не померли, а перейшли до вічності, в обійми люблячого Бога.
Далі домовини зупинилися на площі Ринок, де відбулося загальноміське прощання. Поховали родину на Личаківському кладовищі.
Більше фото – тут
