“Покликання — це Боже запрошення, а не нагорода за наші заслуги. Остаточно воно залишається таємницею, яку зрозуміємо щойно у вічності. Зараз кожен з нас має завдання – йти до щасливої вічності своєю дорогою освячення” – на цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир під час проповіді до вірних в Архикатедральному соборі святого Юра у неділю Православ’я.
Православ’я – це не конфесія, а перемога цілої Церкви в боротьбі проти іконоборства
На початку проповіді Архиєрей звернув увагу, що минув перший тиждень Великого посту, а сьогодні маємо неділю, яка навіть в період посту має воскресний характер.
Проповідник додав, що сьогоднішня неділя називається неділею Православ’я. Він пояснив, що слово «православ’я» у перекладі з грецької мови означає «ордотоксія», тобто правдива віра чи правильне почитання Бога. Владика Володимир, пояснюючи суть слова «православний», зазначив, що правильно почитати Бога нам допомагають ікони та мощі святих. Він пояснив, що слово «православ’я» у цьому контексті не позначає конфесію, а православ’я цілої Церкви: вселенське, католицьке, яке ціла Церква визнала в боротьбі проти іконоборства.
Кожна людина є іконою Божою
«Кожна людина є іконою Божою, бо створена на Його образ і подобу», – наголосив проповідник і запитав: чи завжди ми це зауважуємо?»
«Носячи в собі образ і подобу Божу, ми йдемо конкретною життєвою дорогою. Це називається покликання. Великим мистецтвом є розпізнати власне покликання, на нього відповісти. Не важливо, що подумають інші, бо нам жити своє власне життя», –переконаний він.
Для сучасників Ісуса, каже єпископ, був незрозумілим той факт, що Господь народився в стаєнці Вифлиєму. Також було незрозумілим те, що Ісус роки свого дитинства і молодості провів у Назареті. Ця місцевість була маргінесом суспільства. Тому слушно Натанаїл ставить сумнівне питання: що доброго може бути з Назарету?
Саме таке місце вибрав Бог для свого Сина, щоб придивлятися до тих, за кого Ісус згодом мав віддати життя. Все ж таки чимало людей не впізнали у Ньому месію.
Покликання – це велика таємниця, яка криється у Божому задумі
«Сьогоднішнє євангельське слово присвячене самі темі покликання. Це велика таємниця, яка криється у Божому задумі. Можемо собі подумати, що добре було апостолам, а як нам сьогодні пізнавати своє покликання? Важко, щоб ангели приходили до нашого ліжка і кудись з нього тягнули. Якщо би хтось чув якісь голоси, то також можна робити різні висновки про людину», – вважає він.
«Ісус свого часу сказав до Филипа дуже чітко: «Іди за мною». Свого часу таке ж запрошення Він скерував до багатого юнака, проте отримав негативну відповідь.
Були випадки, що люди зі своєї ініціативи хотіли йти за Ісусом, але Він їх не приймав, вказуючи на виклики апостольського життя і служіння.
Чи можна вважати, що Ісус в такий спосіб відкидає чи знеохочує людей? Ні, Він як чудовий педагог, очевидно, бачив поверхневе бажання людей і відмовляв, вказуючи, на виклики апостольського життя і служіння. Ймовірно в цих людей Він відчував також брак мотивації до служіння», – переконаний владика Володимир.
Чимало є випадків, – зазначає Преосвященний Володимир, – коли батьки забороняють своїм дітям вступати до монастиря чи семінарії. Якщо це рішення дитини є людським, то воно не буде тривалим, а якщо Божим, то нема сенсу чинити опір, бо можна дитині покалічити життя.
Служіння не обіцяє кар’єри і слави
Так, служіння вимагає жертовності, – веде далі думку проповідник, – воно не обіцяє кар’єри чи слави. Ми часто в нашому Соборі є свідками священничого рукоположення. Це гарний і величний обряд, але згодом цьому молодому священнику треба піти в далеке село, де нема навіть дороги, щоб послужити людям. Ось яка кар’єра.
Зрештою наша Церква пережила період переслідування. Про яку земну кар’єру в цей час могла бути мова?
Ісус наголошує: «Не ви мене вибрали, а Я вас обрав»
На переконання владики Володимира, на кожному етапі історії Бог кличе людей до служіння, даючи їм особисте запрошення. Якщо людина своє покликання розпізнає, тоді вона сама є щаслива і всі щасливі довкола неї. Йдеться не лише про покликання до богопосвяченого життя. Позаяк мирянський стан також є покликанням, бо кожна людина на світі має свою особисту дорогу життя і освячення. Не завжди людині є легко зробити вибір професії, як себе реалізувати, куди інвестувати життя. Чи одружуватися? Якщо так, то з ким? У декого процес розпізнання покликання відбувається швидко і просто, в інших – це багато клопотів з численними роздоріжжями.
«Хто щиро шукає свій шлях, то звичайно його знайде. Важливо мати відкриті вуха і серце на Божий голос, який промовляє в певних обставинах і через різних людей. Завжди будуть сумніви, але сумнів – це ще не зневіра, а радше мотивація до детальнішого пошуку. Часто виникає питання: чому я маю це робити? Папа Іван ХХІІІ після свого обрання теж промовив: «Господи, чому я?» Зараз він втішається вічною славою і святістю», – переконаний Преосвященний Володимир.
Підготувала Христина Кутнів
