Сьома неділя Рм 15,1-7; Мт 9,27-35 (о. д-р Турконяк Р.) Тарновиця 11.08.2024.
Святий апостол Павло скеровує наші духовні очі на ближніх, щоб допомагати їм. Особливо така допомога важлива в духовному порядку, щоб бачили ті, хто слабші духом, хто хитається у вірі, або далекий від неї. Він дбав, щоб усі розбудовували своє духовне життя і вказував на Ісуса, який трудився над спасінням людських душ, а не догоджавав собі. Не легко тут знайти межу поміж собою та ближніми, щоб посвячуватися для їхнього духовного добра.
Апостол розумів, що успіху завжди не буде, але потрібно намагатися нести слово Боже всюди, куди можливо. Спаситель показав своїм життям, що він до кінця посвятився для спасіння людського роду. Його шлях не був простим, він йшов через терпіння та смерть, щоб сповнити волю Небесного Батька. У молитві «Отче наш» ми щодня заявляємо перед Богом: «Хай буде воля твоя…» І це дуже добре, але зовсім мало, коли після таких слів перед Господом бракує діла, дії, щоб прийняти й сумлінно виконувати волю Бога. Не забуваймо, що Господь усе про нас знає, але дуже добре, коли ми перед ним, нашим Батеньком, самі у всьому звіряємось. Святий апостол Павло переконує кожну віруючу людину, щоб духовно обіймала усяку особу й вони спільно, разом славили Бога, нашого Батька, який з Христом і Святим Духом приймає нас до своєї слави!
Ісус рухався своїм містом, а двоє сліпців приблизилися до Христа й гукали: «… Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт 9,27). Ісус не зупинився, лиш увійшов у хату, а вони не відступали від нього. Господь запитав, чи вони справді вірять у те, що він може їх зцілити. Сліпці не вагаючись впевнено відповіли, що він має силу оздоровити їх. Мабуть багато лікарів та різних цілителів пробували повернути зір цим особам, але були безсилі. Здогадуємося, що ніхто з медиків не ставив такого питання, як Ісус. Господь більше нічого не запитував, не пояснював, лише торкнувся їхніх очей й промовив, щоб їм сталося так, як вони вірять. Очі, відразу, на слова Ісуса стали зрячими, а Господь наказав тим, хто прозрів, щоб вони нікому нічого не розповідали про своє оздоровлення. Натомість, оздоровлені від сліпоти особи голосно прославляли Бога, який їх із легкістю оздоровив. Їм було дуже радісно на душі від зцілення. Радість проявлялася назовні, бо важко замкнути таку щасливу подію в собі. Вони відійшли від Ісуса, нічого не говориться про їхню подяку Господові за дар оздоровлення. Євангелист Матій написав, що прозрілі з вдячністю всюди прославляли Ісуса!
Ісус не відпочивав, бо відразу до нього привели німу людину, що була біснувата. Він негайно прогнав демона і чоловік, який не розмовляв, заговорив виразно та чітко. Народ дивувався чудотворній силі Христа. Люди перешіптувалися, бо такого дива ніколи не бачили. Але не всі були захоплені діями Христа, бо знайшлися фарисеї, які не любили Ісуса. Вони стверджували, що Господь виганяє бісів князем демонським. Ісус не став реагувати на безпідставні твердження злих фарисеїв, лише подався у міста й у села, щоб голосити Євангеліє у синаґоґах та оздоровляти хворих на недуги. Іншого разу, коли Ісус прогнав біса і хтось сказав, що він старшим бісом проганяє, Господь відізвався: «Коли ж сатана сам у собі розділився, то як стоятиме його царство. Кажете, нібито я Вельзевулом виганяю бісів» (Лк 11,18). Ті, хто не хоче вірити в Бога та в його силу, в своєму безсиллі критикують Господа, бо не можуть заперечити Його.
Це Бог дозволяє, з якихось мотивів, демонам посідати певних осіб, мучити людей, насилати хвороби. Одного разу, коли Ісус був у синаґозі, знайшлася там хвора жінка, яку Христос оздоровив. Начальник синаґоґи з обуренням став відзиватися до присутніх після того, як Ісус зцілив жінку, «… що мала духа недуги вісімнадцять років, була згорблена і не могла випростатися» (Лк 13,11). А Господь захищав цю жінку перед лицеміром, який не міг нічим допомогти цій жінці, Спаситель промовив: «А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не годиться звільнити від цього пута в день суботи?» (Лк 13,16). І тут йдеться не так про фізичне оздоровлення, як духовний відлік, бо зцілення очей та розв’язання язика, дар мови, усе в Господніх руках. Бог – Творець людини, він усе мудро уклав у її організм, щоб могла розвиватися, ростити, розмножуватися, панувати на землі й володіти усім, щоб працювала у раю та сторожила його (пор. Бут 1,28; Бут 2,15). Демон обдурив людину, вона не послухала Бога, була прогнана з раю. Тепер людина свій гріх спокутує працею, хоч має задоволення від неї. Проте втомлюється, хворіє, часто не бачить Бога, не розмовляє з ним, бо очі духовно засліплені і язик німіє перед Богом, не звертається до нього, не молиться. Не забуваймо, що наше життя на землі обмежене і незабаром прийдеться здати звіт із нього.
Не знаємо як це відбудеться, але наша зустріч й оцінка нашого життя буде видана найвищим Господнім Авторитетом. Там уже не існує виправдання, бо кожна людина докладно побачить своє правдиве життя, до якого не можна нічого додати й відняти. Стараймося тепер, поки наш дух у тілі, перепрошувати Господа за помилки свого життя. Мирімося з Господом, каймося за гріховні вчинки. Бог простив розбійникові на хресті; з Марії Магдалини вигнав сім бісів (пор. Мр 16,9); помилував знану грішницю у місті, коли був на гостині у фарисея Симона, мовлячи вголос: «… Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила…» (Лк 7,47). І нам прощає великі беззаконня, коли просимо його про це. Бог добрий! Біймося гріха, а Бога не лякаймося, бо Його любов і доброта перевищують гріхи усього людства! Господи, Ісусе Христе, помилуй нас грішних. Прости нам і нашому народові гріхи та прогрішення, благаємо тебе, Любове наша!
Заверши війну в Україні, нагороди миром нашу землю та спокоєм наші серця! Пресвята Богородице, рятуй нас, заступайся перед своїм Сином за грішників!
