Будучи в Прилбичах, вслухаймося в серцебиття славної Софії, господині родини Шептицьких. Черпаймо силу для пережиття втрати, вчімося пізнавати Божу волю, любити Бога і людей!
До цього заохочував єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир у Прилбичах, з нагоди архиєпархіяльного з’їзду руху «Матері в молитві», на свято святого пророка Іллі, 20 липня 2024 року.
У проповіді владика Володимир пригадав історію пророка Іллі.
«Сьогодні святкуємо празник святого пророка Іллі. Це постать старого завіту. Ми не маємо таких архівів, щоб там прочитати його біографію. Про нього довідуємося з сторінок Святого Письма. Це, що читаємо про пророка Іллю, може на перший погляд здаватися на межі фантастики. Наприклад, що птахи носили йому їжу. Але якщо Бог хоче людиною послужитися, а людина є послушна, то стаються речі, які важко збагнути розумом. Бог є автором та ініціатором історії спасіння, йому дуже залежить на тому, щоб людина кінцево спасенна», — зазначив проповідник.
«В 1 книзі Царів (17) читаємо, як пророк Ілля через голод, спричинений посухою, переховувався у жінки-вдови з Сарепти Сидонської. Лишилася в неї лише жменька муки та трішки олії. Вона з сином готувалася вже до смерті з голоду. Вдова ділиться цим останнім з пророком. Віддаючи останнє, вдова робить інвестицію в життя, в своє майбутнє. Бо її посуд з мукою не спорожнювався, а глечик з олією не вичерпувався. Згодом занедужав і помер син цієї вдови. Ілля просить Бога повернути його до життя.
Цей славний пророк ніякої заслуги не приписує собі, діє в імені Божім. Тому він названий чоловіком Божим, цей титул прозвучав з слів вдови, адже в його устах було правдиве слово Господнє. В присутності Іллі люди почувалися захищені», — додав архиєрей.
Також владика Володимир підкреслив, що сьогодні звершується з’їзд християнського руху «Матері в Молитві» Львівської Архиєпархії.
« З Божої ласки вже довший час в наших парафіях існує цей рух матерів та жінок, які разом моляться та служать Господеві, несуть віру, надію та любов іншим людям, зокрема в своїх родинах. Матері зустрічаються разом на молитву згідно запевнення «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них». Тим самим вони себе взаємно підтримують у різних випробуваннях, в прагненні святості»,— ствердив він
Нас вітають Прилбичі, — продовжив далі проповідник,— які можна вважати сучасною «Сарептою». Ми разом перебуваємо в родинному селі Шептицьких, в материнському домі Софії. Цього року спогадуємо 120-ту річницю її відходу до вічності. Софія Фредро-Шептицька є чудовим прикладом і взірцем матері, яка перебуває в молитві. Бо лише завдяки молитві вона мала силу праведно здолати життєвий шлях. Привела на світ сімох синів, хоча так прагнула і чекала на дочку.
«Коли Софію спитали, яку педагогіку вона застосовувала, щоб так шляхетно виховати синів, вона відповіла: «Я любила їх і старалася пізнати, яким кожний із них є. Моя єдина система виховання — це Богородице Діво. Ніщо інше, — лише Богородице Діво. Хлопець добрий, чемний, вчиться, слухає, є здоровий — Богородице Діво. І навпаки — хлопець зле робить лекції, є непослушний, доказує, наражується на небезпечний випадок — знов Богородице Діво».
Софія віддає на служіння Богові та Церкві своїх синів Казимира-Климентія та Романа-Андрея. Коли віддала на служіння Богові вже нині праведного Андрея, то тим самим народила для нашого народу сучасного «Мойсея». Ось чому Прилбичі можна вважати Сарептою»,— пояснив архиєрей.
«Ілля та Мойсей перебувають з Ісусом на горі Преображення. Климентій та Андрей служать Богові і людям, несуть світло серед темряві. Їх супроводжує материнська молитва Софії.
Цій великій матері не є чужим відчуття втрати. Дуже важко пережила втрату першого сина Стефана, який у дворічному віці відійшов до вічності. Цей біль супроводжував її до кінця життя. Але своїм болем Софія не хотіла ображати Бога, тому намагалася зрозуміти та прийняти Божу волю. Ось так це собі пояснювала: «можливо, ця любов (до дитини) згодом кидала б тінь на любов до Бога. Добре є так, як є, хоча мене болить серце». Згодом втратила і Юрія, який був вже 17-річним юнаком», — додав владика Володимир.
