2Тм 3,10-15;
Лк 18,10-14.
Святий апостол Лука описав притчу, яку розповів Ісус зібраному народу, особливо тим, хто були певні себе та уважали себе справедливими. Притча дуже проста, але глибокого змісту та повчальна, словом, всебічна духовна настанова. В таких притчах кожна людина віднаходить себе, бо знаходить персонажів, які в більшій чи меншій мірі подібні до неї. Звичайно, що кожна мова нашого Спасителя повчальна, виховна та спонукує люд до відповідальності. Ісус знає кожну особу наскрізь, бачить серце та духа людини, і тому звертався до зібраних з такою притчею, щоби повчати народ. Господь уболіває за спасіння душі кожної людини, яка приходить на світ, бо Він за це віддав своє життя! «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього» (1Ів 4,9). Так, Він повчає, настановляє, вказує, але на силу нічого не діє, бо Господь шанує вільну волю людини. Коли Ісус говорив притчу, яку ми почули, то добре знав стан людських душ, які оточували Його. Чинив це делікатно, щоби достукатися до людини, до її серця та душі. Усе, що чинив Ісус Христос, керував для спасіння людини. Коли навчав, то відчув, що певні особи, які оточували Його, уважали себе безгрішними, тому й розповів притчу, щоби пізнали себе у представлених особах притчі.
Ісус звернув увагу на двох осіб у храмі, і можемо здогадуватися, що у цих різних двох особах були усі представники храму, які прибули на молитву. Звичайно, що не усі фарисеї та митники, але присутні були різного роду люди. Спаситель вказав на фарисея, який з висоти свого погляду оцінював, як йому видалося, дуже справедливо присутніх в храмі. Молився не за вивченою формулою, лиш своїми словами звертався до Господа. Дякував Богові, що він кращий від інших: грабіжників, неправедних тощо, що він не такий, як митар. Своїми очима фарисей бачив себе праведником, бо став перечислювати перед Богом заслуги свого посту та подаваної милостині. Він вказав Богові на митаря, як грішника, що смів переступити поріг храму й бути в одному приміщенні з ним, «праведним» фарисеєм. Гордовитий чоловік бажав чогось повчити Господа, можливо, бачив, що для такого, як митник, немає місця у святині та перебування поруч його «праведності». Заплутаний у своїй гордині фарисей не молився, лиш критикував присутніх, дораджуючи Господові, як Він має оцінювати людей. А Ісус вказав на силу молитви митаря, який появився у храмі з очима спущеними вниз, не розглядався, не шукав знайомих чи неприязних осіб, але визнавав Богові свої гріхи, б’ючись у груди, та просив коротенькою молитвою, щоби Бог змилувався над ним. Здавалося, що у Божому храмі, куди прийшли особи молитися, вони повинні концентруватися на Бога, ставити себе перед Його святим обличчям, а не порівнювати себе з іншими та вихвалятися своїми здобутками, ніби роблячи Господа залежним від людської праведності. Господь не прийняв судів та вихвалянь фарисея, не сподобалася Богові гордовита хвальба, властиво, голосні представлення заслуг, на які Господь мав би звернути увагу. Правда, що фарисей мав заслуги, коли входив у храм, але своєю гординею і вихваляннями, пониженням інших осіб усе втратив, спалив те, що нелегко набув. І Бог звернув увагу на його розмову, але не прийняв судження фарисея, відкинув, не виправдав його в представлених заслугах. Фарисей не зважав на Бога, сам видавав собі позитивний вирок, звінчав себе пустослів’ям, приписуючи собі великі заслуги перед Господом. Митар мовчки, з глибини серця та переконання, промовляв до Господа коротку молитву, що складалася із п’яти слів: «… Боже, змилуйся наді мною грішним!» Ці слова прорізали хмари і долинули до Господа. Хоч не постив, не давав милостинь, але щиро визнавав перед Господом свою провину, бачив себе великим грішником перед Господом і в спосіб свого смирення притягнув позитивну енергію від Бога. Бог оправдав його! Був грішником, а вийшов оправданим, праведником; зайшли у храм до Бога два, а повернувся з Богом один.
Правда – люди приходять у храм молитися і необхідно приходити, але дуже важно, важливо стати перед Богом в покаянні, подякувати Йому за вчинене добро, але не приписувати собі це як заслугу. Господь визначає заслуги, бо жінці, що кинула у святині лиш дві лепти, скажімо, дві гривні, Бог зарахував її суму, як більшу від тих, хто кидав шеклі та пів міни чи міни, тобто тисячі гривень. Божа бухгалтерія різниться від людської, бо до кожної милостині слід додати щирість та простоту серця. Митар мав внутрішній простір серця направлений до Бога, а фарисей – до важності своєї особи. І ніхто інший, а сам Христос, Господь, сказав, що: «.. хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – підвищений». Присутні старалися зрозуміти логіку Бога, бо: «… Неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18,26). І ми зрозуміли глибокий зміст притчі, бо від щирих ударів в груди у часі покаяння Господь оправдовує людину. Хай пресвята Богородиця допомагає нам уникати фарисейської гордині, а прививати в душу просту та смиренність.
+ Ігор
Митрополит Львівський
21 лютого 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
