Сьогодні стаємо свідками народження до дияконського служіння нашого співбрата Маркіяна. Це велике свято для нього та Церкви. Але після свята починається будень з багатьма викликами. Служіння вимагає великої інвестиції любові. Жертовне служіння дарує людям свято. Нехай Твоє служіння, дорогий Маркіяне, перетворює будень в свято тим, до кого будеш посланий. Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді в Архикатедральному соборі святого Юра у хрестопоклінну неділю, 7 квітня 2024 року, звершуючи дияконське рукоположення Маркіяна Заблоцького.
«Людина отримала від Бога великий подарунок – свободу. Вона має право та привілей вибору. Бог шанує нашу свободу, не забирає цей подарунок назад. Ісус навіть плаче над Єрусалимом з огляду на вчинки його мешканців. Бог плаче над людиною, але не забирає людині свободи вибору», – зазначив проповідник.
Сьогоднішнє Євангеліє (Мр. 8, 34-9,1) розпочинається словами: «Коли хто хоче йти за мною…».
«Бог хоче, щоб ми йшли за ним переконливо, а не з обов’язку, примусу чи страху. З іншої сторони, ми Бога дуже потребуємо на нашій дорозі. Що ж нам робити без Нього?! Якщо хтось каже, що не має часу для Бога, то значить, така людина радше не знає або не любить Його. Для порівняння, яка може бути закоханість, якщо закохані не мають часу для себе. Якщо хтось зранку не промовить щонайменше коротку молитву, то тим самим каже Богові:Ти мені нині не потрібний», – переконаний архиєрей.
«Можна бути близько Бога і не зустріти Його, можна багато знати про Бога, але не знати Його, можна багато говорити про Бога, але це не означає – говорити з Ним»,- застеріг проповідник.
На його переконання, бути учнем чи ученицею Ісуса – означає передусім цього хотіти.
«Але тут треба в світлі нинішнього євангельського слова ще виконати щонайменше дві умови: зректися себе і взяти свій хрест», – додав він.
І пояснив: «Ми думаємо собі, а якби це залишити свій хрест, не брати, не нести його з собою. Так не вийде, бо життя не є легкою романтичною прогулянкою. Ісус не каже нам брати Його хрест, як це робив Симон з Киринеї. Маємо нести свій хрест. Він не каже брати хрест і кудись його нести, якось виживати, а йти за ним»
«Відректися себе – означає довіритися комусь, в нашому випадку Богові. Відректися себе – означає виконувати волю Того, кому довіряю. Тобто, йдеться про Божу волю, навіть якщо вона вважається на перший погляд невигідною чи незрозумілою. Якщо хтось сам собі накреслив плани, стратегію життя і вперто неї тримається, то може не дійти до цілі та все втратити в дорозі», – ствердив владика Володимир.
Він зауважив, що в час війни важко укладати великі плани. І такий стан речей треба прийняти. Нема сенсу бунтуватися, бо це забирає нам життєдайні сили. А сили потрібні, щоб перемагати зло. Гнучкість – це також відречення. Маємо бути вдячні Богові за кожний прожитий день, за кожний світанок.
«В період Великого посту, зокрема, в Хрестопоклінну неділю, наші очі особливо споглядають на хрест. Ісус Христос, померши на хресті, перетворює знаряддя смерті на джерело життя. Часом можемо думати, що людина шукає легких шляхів. Не завжди так є. Людина може просто втомитися йти по розбитій дорозі життя. Якщо Ісус каже йти за Ним, то ця дорога вже протоптана, бо провадить до Воскресіння. Хто обминає хрест, той не може осягнути Воскресіння, бо це єдина пасхальна таємниця. Людина хотіла б радше панувати, ніж служити. Тим самим, зайняти місце Бога. Але куди заведе така дорога і що тоді буде з світом?»- зазначив архиєрей
«Вдивляймося в Пресвяту Богородицю. Її серце прошив меч болю на хресній дорозі Сина. Але промінь великоднього сонця приніс зцілення. Пам’ятаймо про це, не лише в день Хрестопоклінної неділі. Це також наша пасхальна перспектива. Нехай Богородиця буде для нас прикладом життя і служіння, а передусім заступницею!» – побажав єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
