Гл 1,11-19;
Мт 2,13-23.
Дякувати Господу, що можемо зібратися у храмі, прославляти Господа, перепрошувати Його за вчинені помилки в житті, занести наші прохання до Господа, також побачити й привітати одне одного! Ми дуже багато чого пережили минулого року, хоч би пригадати початки й розголос про коронавірус, спочатку скептичне ставлення до цієї хвороби багатьох осіб, а згодом переляк охопив немало людей. Взагалі, минулий рік увесь світ був спаралізований, рухи й переміщення, що відбувалися в усьому світі до цього часу, раптом завмерли. Літаки, потяги, транспорт на гумових колесах – припинили свій рух… Підприємства перестали працювати або працювали у мінімальному режимі, припинилися спілкування між людьми; стартували зустрічі онлайн, дистанційні лекції та уроки в різних навчальних закладах, почалися комп’ютерні відносини, світ буцімто зупинився, ніби завмер… І це продовжується. Між людьми встановлюють дистанцію: скільки та як можна стояти, навіть позначені місця, наприклад, у деяких храмах, де слід стояти. Потім, правила входу в торговельні центри, аптеки, ринки, продуктові магазини тощо, усе маркувалося, бо такий спосіб уважається безпечним перед захворюванням на «корону». До усього, поступають спеціальні розчини для зволоження рук, навіть нецерковні особи встановлюють норми та спосіб причащання людей у храмах, сповідання тощо. Так, поволі порядок відновлюється, але невідомо, як довго це буде тривати, бо знову заходять певні мутації, ускладнення і вірус набирає загрозливіших форм поражати людський організм. Увесь світ піднявся на боротьбу проти вірусу, який не стріляє, не володіє сучасною зброєю, не використовує атомного оружжя, лиш в тихий спосіб знищує людей. Ми не знаємо статистики, скільки людей помирає від злоякісних новоутворень або від іншої хвороби в порівнянні з «короною»? Ніхто такої статистики не пропонує, бо уся концентрація на коронавірус і боротьбу з ним. Могутні цього світу до недавнього часу лякали одні одних військовим арсеналом, а тепер без збройної розправи запанував великий страх майже в усіх від невидимого вірусу. Ось така історія, така загроза існує в світі. Люди можуть масово гинути без війни, від хвороби та інших оказій. Невідомо, звідки появився цей вірус, але така несподівана загроза існує для всього людства. Люди можуть знищити себе своїми відкриттями та таємними замірами знищувати інших. Невідомо ще інше: як загал людей ставиться до того, щоби просити Бога про завмирання цього вірусу через щире каяття та примирення з Ним? У світі запанувала тенденція: зачиняти храми, щоб зменшувати віруючого люду на молитві. Правда, знаємо, що усі помремо, але ніхто не бажає уже й зараз. Таку історію переживаємо разом з усією людністю світу. Гроші мають немалу вагу, бо лікування дуже дороге, але багато померло людей, які посідали великі кошти. Пильнуймо наших душ, бо одна людська душа вартує більше, як увесь матеріальний світ! І не забуваймо, що найменша зневага Бога – багато більше лихо, як усі фізичні нещастя, що могли б статися у світі!
Євангельський текст розповідає, як праведний Йосиф, Марія та Ісус поспішно, серед ночі, на голос ангела спішили з Вифлеєму в Єгипет. В такий спосіб рятували життя дитяті Ісусові, Богові; Син Божий рятувався послугою людей. Отець Небесний не застосував спеціального захисту для свого Сина в трудних обставинах Його життя, лиш Йосиф вирішував Його захист у природний невигідний спосіб. Так живе кожна людина, а Бог не бажав відрізнятися від людей, хіба що бездоганним життям, далеким від гріха. Звичайно, що праведні особи не піддалися паніці чи страхові, бо вони більше довіряли Господові, як своїм старанням. Від себе робили усе можливе, решту покладали на Боже Провидіння. Небесний Отець проявляв чуйність над новонародженим Сином. Свята Родина скиталася певний час у Єгипті, згодом, після смерті Ірода, ангел повідомив Йосифа вві сні, що помер Ірод, слід повертатися в Ізраїльську землю. Свята Родина повернулася у галилейські сторони й поселилася в Назареті. Хто Богові довіряє – Господь опікується такими особами, дбає про них і з трудних обставин виводить на добро.
Неділя по Різдві присвячена царю Давиду, праведному Йосифові, обручнику та апостолу Якову. Давид був ізраїльським царем і жив приблизно 1050 років перед народженням Сина Божого. Сам Господь вибрав його на царя, але цей вибір не позбавив Давида вільної волі. Як успішний цар, теж допускався не одного гріха. Він проти волі Бога зробив перепис населення, що не сподобалося Господу. Пророк Гад повідомив це Давидові й запропонував вибрати одну кару з-поміж трьох. Давид так відповів пророкові, признаючись до гріха: «… Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!» (2Сам 24,14). Давид більше розраховував на милосердя Боже, як людське. Очевидно, володар каявся за кожен свій гріх, однак це не затримало дочасної кари, тобто певного покарання на землі. Прикмета гріха дуже строга: за покаяння Бог прощає гріх, але слід його спокутувати, якщо не на землі, тоді у вічності, в різний спосіб. Господь не дивиться на людську гідність, бо помер один син Давида, інший за обридливий гріх був убитий своїм братом. А первородний син Давида, Авесалом, збунтувався проти батька, і Давид пішов війною проти нього. Військо Авесалома було розбите. Сам Авесалом, втікаючи, зачепився волоссям за гіляки дерева і повис. Тоді Йоав, проти волі царя Давида не вбивати Авесалома: «… взяв він до руки три стріли й всадив їх у серце Авесаломові, що ще живий висів на дубі» (2Сам 18,14). Для царя Давида смерть попередніх синів та сина Авесалома, мимо того, що він пішов війною проти батька, була великою трагедією, великою покутою.
Можливо, коронавірус чи інші хвороби, які торкаються людини чи великих груп людей, також стаються внаслідок людських гріхів. Тому не потрібно нарікати й звинувачувати Бога, ані когось із людей, а покірно прийняти виклики життя. Хай пресвята Богородиця допоможе нам гідно перейти усі виклики життя!
+ Ігор
Митрополит Львівський
10 січня 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
