Єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у співслужінні духовенства звершив панахиду біля пам’ятника «Депортованим українцям Закерзоння» 1944-1951 рр., з нагоди 79-ої річниці різанини в Павлокомі, сьогодні 3 березня 2024 року.
Молитву музично супроводжував хор “Надсяння” під керівництвом Володимира Пасічника.
Участь взяли представники громадськості, влади, УКУ, учасники різних етнічних товариств та небайдужі львів’яни.
По завершенні молитви владика Володимир звернувся до присутніх з духовним словом.
«Дорога присутня тут молитовна спільното різних етнічних груп, але одного нашого народу. Ми знаємо для чого ми тут прийшли. Добре знаємо історію. Знання історії потрібно плекати, бо вона є вчителькою життя і має властивість повторюватися, щонайменше повторюються певні факти, події. Дуже важливо, щоб ми про це пам’ятали. Замало знати хто є винен, бо це ще не є вирішення проблеми. Питання що далі?» – підкреслив архиєрей.
Владика Володимир звернув увагу на символізм пам’ятника «Депортованим українцям Закерзоння» 1944-1951 рр.
«Ось ми стоїмо сьогодні тут, перед дуже символічним пам’ятником, на якому відображенні різні місцевості, різні люди. Але тут є один спільний корінь. Запорука нашої сильної держави буде полягати в тому, якщо ми будемо черпати нашу силу з джерела, з кореня духовності. Ми можемо мати багато бюрократичної біганини, мітингів, різних патріотичних зустрічей, промов, але якщо не буде кореня духовності і національної свідомості нам нічого не вийде», – ствердив він, зауваживши, що велика сила бути єдиним у різноманітності.
Але, – продовжив далі він, – якщо корінь всохне, то як би ми гілки не прикрашали, вони не будуть мати певного майбутнього.
«Тому сьогодні творимо молитовну пам’ять тих, які нам проклали дорогу до нашої також сьогоднішньої держави, за наших предків», – сказав архиєрей.
Єпископ-помічник також зауважив, що події пов’язанні з депортацією українців Закерзоння на заході України нас всіх якимось чином дотикають. За його словами, це наш спільний біль. Можливо давніший. Можливо рани вже загоїлися, але ми неповинні його забувати.
«Даруючи нашим предкам молитовну пам’ять, подивімося з якого кореня, з якого джерела ми черпаємо силу для розбудови нашої держави», – закликав владика Володимир.
Відтак до пам’ятника присутні поклали квіти та лампадки.
Довідка: Трагедія села Павлокоми, Бійня у Павлокомі — винищення 1—3 березня 1945 року нерозформованим відділом польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса (пол. Józef Biss) на псевдо «Вацлав» разом з групами з навколишніх польських сіл українського мирного населення села Павлокома. Більшість із очевидців тієї жахливої трагедії, яка сталась у Павлокомі 79 років тому, вже відійшли у вічний світ. До Другої світової війни у Павлокомі проживали 1370 селян, з яких 1190 були етнічними українцями. Зусібіч українське село було оточене польськими військами.
