Еф 4,1–6;
Лк 10,25-37
«Отже, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного…» (Еф 4,1–2), писав святий апостол Павло до ефесян.
Бог, який є початком і джерелом усього, що існує, створив цей світ і призвав нас із любові до життя. Чим добріше єство, тим більше воно прагне любити, дарувати себе в любові, розділяти свій скарб любові. Таким є наш Бог, Він сотворив нас, щоб обдаровувати своєю любов’ю. Перша ціль творіння – це слава Божа. Друга ціль творіння – це наділення щастям розумних істот. Бог любить нас безкорисно і до такої любові призиває нас, даючи дві головні заповіді: любити Бога всім серцем і ближнього як самого себе. І дуже часто людям здається, що вони люблять Бога дуже сильно, а от із любов’ю до ближнього виникають проблеми. Хто завгодно із людей так сильно прагне любові, уваги, пошани, але далеко не кожна особа бажає дарувати це іншим. А, отже, не вкладаючи любові, чомусь очікується отримати її, не даючи нічого від себе. Любов – це наша ціль, це – наша вічність! Апостол Павло закликає нас поводитись достойно, бо ми покликані до покори і лагідності, власне, цими якостями відзначався милосердний самарянин. Самаряни були людьми, яких зневажали та легковажили євреї – для них було ганьбою навіть спілкуватись із самарянами. В житті людей стається так, що на певних осіб ставиться якесь клеймо. Але Бог дивиться на серце і закликає народ до терпеливості, яку має Він. Не слід поспішно робити висновки щодо будь-якої особи. Милосердний самарянин проявив себе як Божа дитина, що допомагає своєму брату. Цей добрий самарянин бачив людину в потребі, якій необхідна допомога. Він не глядів на віровизнання, на історичні факти відносин, на стан та колір шкіри, лиш бачив людину, створіння Бога, що потребувала його рук та серця. Мав свої плани, не шукав оправдання, щоб обминути покаліченого, все-таки любов до ближнього та милосердя над ним поставив на перше місце! Ця добра людина не програла, а виграла багато разів, закріпившись у чесноті любові та милосердя не тільки до ближнього, але й до Бога. Святий Іван Богослов навчає: «… Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить… Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1Ів 4,20-21). А самарянин не злякався прикрих обставин, не пошкодував коштів і часу, а головне – зробив цей вчинок милосердя безкорисно, нічого не очікуючи взамін. Так само, як Ісус віддав своє життя за нас без жодної вигоди для себе! Милосердний чоловік не роздумував, ким є ця побита людина, чи зможе вона йому, згодом, віддячити. Ні! Такою є правдива Божа любов. «Любов ближнього є тільки, тоді правдивою любов’ю, коли є любов’ю ближніх задля Бога і в Бозі. Це значить – любов людей чи вдячність до них, яка не є християнською чеснотою, яка не випливає з надприродного духовного життя, не є правдивою ані радістю, ані вдячністю, ані любов’ю…» (Праведний Митрополит А. Шептицький).
По причині первородного гріха людям важко любити без зацікавлення, тут потрібна допомога Ісуса. І власне цей образ милосердного самарянина нагадує про Ісуса, який поливає наші рани своєю дорогоцінною кров’ю, щоб вони не загноїлись і не умертвили нас. Ми можемо стати подібними до Христа. Така любов є можлива, коли Бог живе в нас! Перешкодою до любові ближнього може бути нелюбов людини до самої себе, неприйняття себе, не раз навіть ненависть до себе. Тому важливо полюбити себе як сина чи дочку Царя Вічності, мати в цьому тверде переконання. Важливо пізнати і побачити себе в світлі Бога, побачивши недоліки, не впадати у відчай, але покірно приймати свою людську слабкість. Ми не повинні боятись пізнати правду про себе. Людині може здаватися – якщо вона себе не любить, то інші теж її не люблять. Але правдивий образ людини є той, яким її бачить Бог. Все, що Господь творить, є добрим, а ми є Його творінням. Бог вважає людину достатньо цінною, щоб вмерти за неї на хресті. Особа не повинна себе порівнювати з кимсь, тому що кожна особа є унікальним і неповторним Божим твором!
«Любов Бога поєднує в собі дві характерні риси: батька – сильного, вірного, постійного; і матері – лагідної, ніжної, доброї. Ми приходимо до Бога з тим, що маємо і ким ми є, а Він, з нашої згоди, починає працювати в нас, змінюючи або відкидаючи певні речі. Саме Бог здатний навчити нас давати любов не лише тим, що є нам приємні, але й тим, хто прикрий пробачати та й полюбити. Віддаючи любов ближнім, отримуємо значно більше: Прагнення любові – вже любов» – вчить о. Піо. (Марія Виновська «Падре Піо»).
Трудно любити та прощати ворогам, але можливо тоді, коли людина цього прагне та молиться до Господа, щоб зарадив безпорадній у цьому душі! Законовчитель, що прийшов до Ісуса випробувати Його, добре знав закон й ствердження свого знання почув від Ісуса, але не виконував його, тому Господь сказав йому, щоб чинив милосердя та любов, а не лиш розмірковував про це! У цей час маємо велику нагоду чинити милосердя практично, використаймо час та наші кошти, щоб перетворити їх на милосердя й любов!
До слова згадаю, що сьогодні, в день святого апостола і євангелиста Матея, дев’ять років тому була проголошена Львівська Митрополія. Це – історія, наше провінційне церковне свято, з чим усіх вітаю та молюся про Господнє благословення для вірних нашої Митрополії! Був гарний святковий благословенний Богом день! Тоді були присутні багато ієрархів, не лиш з України, але з-за кордону! Погода була сонячна, чудесна: 11-15 градусів тепла! Ми радіємо й дякуємо Богові за Його велике милосердя, опіку, благословення й любов до нашої Церкви! Хай ім’я Господнє буде благословенне!
+ Ігор
Митрополит Львівський
29 листопада 2020 р. Б., храм Різдва Пресвятої Богородиці, м. Львів
