Гл 6,11-18;
Лк 16,19-31
Текст Святого Писання в притчі розповідає про багатого чоловіка без імені й бідного Лазаря. Таке оповідання розповів Ісус, який добре знав світ: як молода людина – проживаючи на землі; а як Бог – добре його знає завжди, Він – Син Божий. Цікава річ, що бідні майже завжди бажають стати багатими, а багаті ніколи не бажають бідності для себе! А у світі так уже ведеться, як є, буває, що трудно щось змінити. У почутій притчі багата людина тонула в розкошах, для багача не існувало бідних, які би привертали увагу; мимо того, що Лазар лежав при його воротях, він не потрапляв у поле зору багатія? Лазар, мабуть, для багатої людини був меншої вартості від собак, яких багач кормив, дбав про них і старався про вигідні умови для їхнього утримання. Не відомо, які зі собак приходили до хворого, щоб лизати його рани, можливо й пси багатої людини появлялися там? Але вигоди, гостини, гуляння, товариства, розкішні страви тощо – усе до часу, подібно, як і рани Лазаря. Добре, що існує смерть тіла на землі, бо бідакам та їм подібним прийшлося б дуже терпіти від певних немилосердних багатіїв. Очевидно, що не усі багаті особи – безсердечні й не допомагають потребують! Є багато добрих людей серед таких, які служать своїм багатством, подібно, як Марія Магдалина, Йоанна, жінка Хузи, Іродового урядовця, Сусанна та багато інших, що служили Ісусові та Його учням своїми достатками (пор. Лк 8,2-3). І не бракує таких добрих заможних осіб у наш час, які побудували храми, чинили та чинять поважну підтримку нашій Церкві, бідним та хворим людям! Хай Господь благословить щирих добродіїв своїми дарами й щедро винагороджує їх у доброму житті!
У притчі Ісуса багата людина згордила бідним чоловіком. Не спромігся забезпечений в усе надмірно звернути увагу- бодай через слуг – на Лазаря. Цікаво те, що Лазар не претендував на ніщо, крім окрушин, що падали зі стола багатого. У своїй скруті був дуже скромним, не оскаржував Бога, нічого не домагався від прохожих, не очікував змін, лиш змирився зі своїм станом. Можливо, хтось підходив і подавав йому окрушину хліба, хоч він був задоволений тим, що собаки його не залишили, приходили й чинили йому полегшу, облизуючи гнійні й кровоточиві рани. В такий спосіб пси показали більшу прихильність до хворого, як багата людина!? Але так завжди не тривало! Помер Лазар і опинився на лоні Авраама, який був багатою людиною на землі, а тепер втішається радістю у небі.
Авраам якось сидів при вході в намет й побачив, що три чоловіки стоять перед ним. Він поклонився їм низько й запросив до своєї оселі, подаючи води для обмивання ніг й запросив відпочити. Цей добрий чоловік метнувся, щоби принести хліба, а дружині Сарі мовив приготувати паляниць; сам узяв ніжне й ситне телят і приготував його. Приніс сиру, молока, приготоване молоде телятко та поставив перед незнайомцями, щоб споживали (пор. Бут 18,1-8). Так поступив багатий Авраам з незнаними йому подорожніми, маючи щедре та гостинне серце, показуючи любов до ближніх. А багач у притчі далеко не спромігся на вчинок Авраама, щоб звернути увагу на хворого, терплячого та опущеного Лазаря?! У вічності Лазар зустрів багатого Авраама, який прийняв його до себе, тобто Лазар отримав вічну нагороду за своє злиденне життя та великі, без нарікань, терпіння! А його знайомому багатієві багатства та розкоші не допомогли, бо й він помер, опинився у вічності, терпів у полум’ї й аж тут пізнав Лазаря, просячи Авраама, щоб дозволив Лазарю вмочити палець у воді й у такий спосіб очікував прохолоди язика. Багач терпів величезні муки, яким не було й не буде кінця. Він мав дуже скромні бажання, щоб діткнутися його язика пальцем, вмоченим у холодній воді – подібно, Лазарю вистачало поживитися окрушинами зі стола багатія, чого йому ніхто не пропонував. Ось такий кінець приходить кожній самозакоханій та самолюбній людині! У вічності не існує зміни, немає домовленості, полегші, лиш існує вічно отриманий стан духа, без зміни та надії на полегшу. Тому борімося за щасливу вічність! Не жаліймо себе, нашого здоров’я, упокорень, принижень тощо, бо це обертається в нагороду! Біймося гордині, самолюбства, заздрощів, ненависті та усякого роду духовного беззаконня. Життя пролітає швидко, вічність не закінчиться! Ми за вами, я і ви, будемо щасливі або нещасливі, радісні у небі або покарані у вогні навіки! Третього не існує й задоволення не принесе те, щоб думати, що серед покараних не будемо самі – так виражається не одна особа?! Але якраз кожна душа буде приречена на самостійні терпіння, а муки інших будуть додатковими муками тих, хто терпить! Усі маємо можливість бути спасенними, бо спасіння дарує нам Ісус Христос, який помер задля нас на хресті й воскрес, щоб нас воскресити й вчинити щасливими. Приймаймо спасіння добрим християнським життям!
Святий Дмитрій з міста Солунь посідав великі маєтки. Був начальником міста і повинен був переслідувати християн за наказом цісаря Максиміана. Святий не гонив християн, бо сам був добрим християнином й цінив великий скарб: віру в Бога! Сам цісар прибув у Солунь, щоби переконатися про вірність Дмитрія Богові. А Дмитрій готувався до терпіння. Розпорядився, щоб його слуга Лупп роздав його майно, сам був кинутий цісарем у в’язницю. Воїни цісаря, за його наказом, вбили святого Дмитрія списами у в’язниці 26 жовтня (08.11.) 306 року. Луппові дістався плащ і перстень святого Дмитрія, якими від дотику оздоровлювалися хворі, навіть бісів проганяли. Згодом святого мученика Луппа стяли мечем, і він посів радість у небі. Хоч святий великомученик Дмитрій посідав великі маєтки, мав авторитет у місті як порадник, та був мужнім воїном, однак, віру в Бога та вірність Господові цінив більше, як своє життя! Був убитий списами, очевидно, терпів, але знав ціну терпіння, бо удостоївся вічної нагороди в небі.
Господь від нас не вимагає стільки, щоб віддати життя, лиш потрібно бути Йому вірними кожного дня у малих речах: не красти й не клясти, бути вірними у подружжі, молитися, зберігати приписані пости, не гніватися, проявляти милосердя до ближніх тощо. Мало зусиль, але велика вічна нагорода! Святий великомученик Дмитрій зумів шляхом мучеництва здобути щасливу вічність, а ми маємо нагоду вчинити це простішою дорогою! Часто сповідаймося, каючись за життєві промахи, та причащаймося Тіла й Крові Господньої – це простий і певний шлях до спасіння! Пресвята Богородице і святий великомученику Дмитріє, святі мученики Несторе та Луппе, допоможіть нам бути вірними Господу Богу до кінця нашого життя!
+Ігор
Митрополит Львівський
8 листопада 2020 р. Б., с. Копані
