Настоятель храму святих Ольги і Єлизавети отець Іван Галімурка на своїй сторінці у фейсбуці поділився спогадами про час виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля та участь духівництва і молодих семінаристів у цих процесах.
Покоління приходять і відходять, а історія залишається. Героїчна історія нашої Української Греко-Католицької Церкви є особливим доказом людської віри у Божу могутність і потужною Божою відповіддю на людську вірність.
Підпільний період в житті нашої Церкви є героїчною і надзвичайною сторінкою у її бутті. Події 1989-90 років були особливими, адже Церква виходила з підпілля. Ми, тодішні семінаристи, намагалися бути в центрі усіх подій, які вирували не лише у Львові чи на Галичині, але й по усій Україні. Їх апогеєм став кількасот тисячний похід греко-католиків від Порохової вежі до собору св. Юра у вересні 1989 року.
Сумно усвідомлювати, що відходять у кращий світ останні представники підпільного періоду нашої Церкви, які вистояли у цих непростих обставинах.
Відходять священики й миряни… Відходять монахи й монахині… Відходять знані і незнані герої… Господь же знає усіх поіменно, адже це – Його Церква, якій Він дав запевнення: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт.28,20).
Сьогодні, у цей дуже непростий час для нашого народу, нам належить розуміти: З нами – БОГ! А Бог не може бути переможеним…
Господь повчає нас: «Вас ненавидітимуть усі за Моє ім’я, але хто витримає до кінця, той спасеться» (Мт.10,22). Будьмо сміливі і нехай прикладом до наслідування нам будуть вірні підпільної Української Греко-Католицької Церкви! Нам належить вистояти!
Завтра, 29 вересня, минає 26 років від дня переставлення до вічності Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Володимира Стернюка, під проводом якого Церква вийшла на свободу, і з благословення якого я отримав Таїнство священства. Прослав, Господи, Свого слугу на Небесному Престолі…
Сьогодні ж накочуються надзвичайно приємні спогади про тодішні події. А вони були буремними і надзвичайно цікавими. Зрозуміло, що вже не повернуться ніколи. На жаль… А може – на щастя?…
Дві світлини з подій тодішнього «золотого» вересня напевно багатьом з нас пригадають ці події. Так наша Церква йшла до свого Воскресіння.
Сльози на очах…
