Світлий понеділок Дії 1,12-17,21-26; Ів 1,18-28 (о. Тур.)
Людині неможливо побачити Бога, бо вона тілесна, але оживлена духом, а Бог – Дух, кого людина, навіть, уявити не може. Так, Ісус Христос прибув на землю, народжуючись з чистої Дівиці, бо це сталося за Господнім Провидінням, за дією Святого Духа, чого, теж, ніхто із людей не може збагнути!? Чому? Тому, що людський розум обмежений, а Господь не має початку та не має кінця. Один із наших священиків переслав відео картинку, де продемонстровано вибрані планети і їх величезні діаметри… Вчені астрономи дивуються розширенню світу, усі планети кудись втікають так швидко, що потужні телескопи втрачають їх з виду, чого вчені не передбачали!? Тим більше, коли думати про невіруючих вчених, які припускали, що світ постав із вибуху матерії, не маючи пояснення звідки матерія? Просто, твердили, можливо, й досі тримаються своїх переконань, що матерія – вічна? І, що з вічної неживої матерії, коли стався вибух, вона роздробилася на різні планети, зокрема, на планеті Земля настали сприятливі умови і зародилося життя. З неживого, якось так ставалося, що утворювалося живе, розвивалося мільйонами років, вкінці дійшло до того, що маємо життя людей, тварин, птахів, риб, комах тощо, також дерева, рослинний світ… Очевидно, що в це, навіть демони не вірять, бо звідки б взялося життя – пояснення не існує?! Так звані «освічені» особи, стараються заплутувати людей, щоб вони не вірили в Бога, а трималися вчення про вічну матерію.
Про невіруючих в Бога автор псалмів написав: «Безумний сказав у своїм серці: Немає Бога…» (Пс 52,2). Словом, Святе Писання називає «безумними» тих, хто не вірить в Бога, ніби особи, що втратили розум!? Наша віра і Святе Писання навчає нас, що безмежний Господь, безконечна Мудрість покликав до існування видимий та невидимий світ! Бог створив людину, вдихнув у неї свого безсмертного духа й вона стала живою істотою – це наша віра!! А Син Божий, Ісус Христос, один із Пресвятої Трійці, побував на землі, виконав своє діло спасіння людського роду, воскрес із мертвих й очікує нас в другому світі. Цю Боголюдину, Ісуса Христа, бачили багато людей!
Переживаємо час великодніх свят, коли наша країна борониться проти військових і агресивних дій другої армії світу, російського війська. Ми покладаємо нашу надію на Бога, на воскреслого Христа, який переміг завзятих ворогів, їхні таємні та темні чаклунські задуми, Господь здолав демона з його ворожим наставленням. Здавалося, що архиєреї, фарисеї, юдейська старшина та усі їхні прибічники отримали перемогу, Ісуса побили, заплювали, зневажили, розіп’яли, він помер на хресті, його поховали в гробі, але Господь воскрес, як обіцяв. «Відтоді Ісус почав виявляти своїм учням, що Йому потрібно йти до Єрусалима та багато страждати від старшин, архиєреїв та книжників, бути вбитим і третього дня воскреснути» (Мт 16,21). Господь не скривав своїх слів, говорив їх голосно й відважно, наголошував, що йому прийдеться страждати, сказав навіть від кого, але стверджував, що воскресне. Правда має таке торжество: хоч помирає, але воскресає, правда – незламна, її неможливо знищити! Дякуймо постійно Богові за дар віри, за його благословення людського роду та усього світу. Господь про нас не забув – пам’ятаймо з вдячністю про нього, славімо його святе ім’я нашим гідним християнським життям!
У нашій пам’яті залишилися часи, коли з розпорядження окупаційного уряду із Москви вбивали наших людей, мордували, кого бажали, вивозили у далекі та холодні території Сибіру й півночі Росії тощо. Бузувіри нищили храми, арештували духівництво та вірних, мало знайшлося таких родин, щоб горе, принесене з півночі, когось не торкнулося. Пам’ятаємо і про історію цього храму, в якому молимося, як із високого шпилю зрізали хрест… Не будемо вдаватися в цю історію, вона знана та записана. Сьогодні відновимо посвяту розп’яття Ісуса Христа, відреставрованого добрими людьми, які над цим трудилися з великою відповідальністю та з пієтизмом виконували роботи. На довгі роки залишиться ця пам’ятка в цьому храмі! Цей храм не був винятком, як багато інших, які руйнували, нищили посвячені статуї, ікони, обертали храми в склади тощо. Бо безумці думали, що немає Бога, а він воскрес! В часи радянського тоталітаризму, коли і в цьому храмі нищили ікони, статуї, орган, книги тощо й викидали збоку святині, повз проходила молода дівчина й побачила розп’яття Ісуса, яке лежало серед сміття. У неї визріла думка, що розп’яття потрібно врятувати… Повернулася під храм, коли западала ніч, вийняла розп’яття, загорнула рядниною і занесла додому, долаючи немалу віддаль. Розп’яття отримало пристановище на Левандівці, на вулиці Загородній у певній сім’ї. Час не стоїть на місці, колись молода дівчина-рятівниця, згодом, стала бабусею. Вона веліла повернути це розп’яття в храм святих Єлизавети та Ольги.
Минулого року, в Страсну п’ятницю, прибув молодий чоловік Назар Лисак і повідомив священика про повернення цієї реліквії до храму, розповідаючи пов’язану історію з розп’яттям. Мати Назарія, Катерина Лисак, 1955 року народження, а бабуся, що врятувала цю святиню – Олена Стик, 1935 року народження. Ось, така коротка історія, пов’язана з цим розп’яттям, що родина зберігала з великим благоговінням, обгортаючи вишиваними рушниками та, прикрашаючи мальовничими квітами. Ми дуже вдячні цій рідні: Стик та Лисак, за врятоване розп’яття, за зберігання його у домі довгими роками, за ваші моління та повернення реліквії у храм! Хай Господь благословить та оберігає усіх вас! Бабусю Олену, що перенесла це розп’яття, хай Господь помилує та дає світлий упокій! Христос воскрес!
