Слово Владики Володимира у Великий четвер
Великий Четвер є сповнений багатьма подіями, а які переплітаються мотивом служіння. Ісус Христос не хотів нас залишити самотніми. Саме у Великий четвер він збирає учнів на вечерю, на якій встановлює Євхаристію. Таким чином лишається присутній серед людей, серед нас.
Звершення Євхаристії неможливе без священства. Тому сьогодні лине особлива вдячність нашим священикам, душпастирям за служіння!
Воно не завжди легке, часом є спокуса від нього втекти, думаючи: А чому я? Чому від мене стільки вимагається? Можемо думати, а чому то стільки молитися, перебувати в сповідальниці? Ну а чому моляться люди? Чому вони приходять, зокрема в будні дні, на Святу Літургію? Вони не мають обов’язку. Але мають велику потребу. Тому наше покликання є людям послужити. Священик не є фахівцем чи бюрократом від релігії, а передусім душпастирем.
Завданням і покликанням душпастиря є бути передусім в драматичних моментах людського життя. Бути там, де страждають люди, де є біль. Бо якщо людині добре, коли вона успішна, то біля неї завжди знайдеться коло приятелів, друзів. Коли їй погано, то ряди друзів рідшають.
Особливо в теперіщній час війни мегаважлива присутність душпастиря в житті людей, особливо через спілкування з ними. Бо де ж тоді люди мають шукати надію, підтримку, як не в Церкві. Все, що людське, є дуже нестабільне. Священик не потребує рейтингу на землі, він повинен бути носієм довіри.
Дякую браття за те, що виходите з зони комфорту. Чудовим прикладом може бути жест Ісуса Христа, який не усувається від проблематики світу, не вмиває собі руки як Пилат, а нахиляється та вмиває ноги апостолам. Згодом він буде переживати дуже болючу драму самотності, яка не чужа і нам. Великого болю Ісусові завдала зрада своїх, найближчих. Тому він розуміє і нас, показує, що завжди є шанс на покаяння.
Крім великого прагнення миру та перемоги ми стоїмо перед великим викликом зцілення ран війни. Душпастир, обтираючи сльози іншим, також як людина відчуває і власний біль, має сумніви.
Як витривати у вірності Богові, не зійти з дороги служіння? Для цього може бути допоміжний наступний фрагмент з тайної вечері:
На грудях Ісуса спочиває голова улюбленого учня Івана. Він знаходить захист, певність. Він цього не забуде на Хресній дорозі, піде до кінця за Вчителем, бо він йде за серцем, яке любить.
Як важливо не віддалятися від грудей Ісуса, як важливо тримати свій стиль життя і спосіб думання в симфонії з Христовим серцебиттям.
Дуже важливе є також свідоцтво доброї співдії між священиками. Це часом може відіграти більшу роль ніж глибока богословська проповідь.
У вербну неділю мене збудував такий приклад. В цей день було багато людей в церквах. Вже був вечір, о 20.00 Свята Літургія в Гарнізонному храмі. Стоїть черга людей до сповіді. І тут з різних доріг сходяться священики, може 8-10 капеланів. Могли в цю вечірню пору бути вдома, мають сім’ї, малих дітей, але прийшли. Сіли, посповідали всіх бажаючих. Можна було лишити одного чергового. Може б він за кілька годин посповідав тих людей, якщо б вони захотіли так довго чекати. Люди висповідалися, тоді з чистим серцем молилися Святу Літургію. Велика радість за нашу Церкву! Дякую нашим капеланам за гарний приклад командної співпраці в різних сферах.
Дорогі душпастирі! Молімося в сьогоднішній день за тих, хто нам допоміг відкрити покликання до священства, і товаришував на цій дорозі. Згадаймо в молитві святителя. Помолімся за тих, кого ми охрестили, повінчали, похоронили, уділили першу сповідь чи урочисте Святе Причастя. Пам’ятаймо в молитві всіх, хто довірений нашій душпастирській опіці. Нехай Бог дає нам силу товаришували людям на дорозі спасіння, провадити їх до щасливої вічності. А також самі з нею не розминулися.
Вдивляймося в Пресвяту Богородицю як взір зразкового служіння!
+Володимир
Собор св. Юра. 13.04.2023
