Неділя 3 Великого посту (хрестопоклінна)
Мр. 8, 34-9,1. +Володимир
«Коли хто хоче йти за мною…» – Ісус завжди залишає людині вільний вибір…
Свобода – це великий дар, який людина отримала від Бога. І Бог шанує нашу свободу. Ісус плаче над Єрусалимом. Бог плаче над людиною, навіть допускає існування пекла, щоб не забрати людині свободи вибору.
Бог хоче, щоб ми йшли за ним переконливо, а не з обов’язку, примусу чи страху. З іншої сторони, ми Бога дуже потребуємо на нашій дорозі. Що ж нам робити без Нього! Якщо хтось каже, що не має часу для Бога, то значить, така людина радше не знає або не любить Його. Яка може бути закоханість, якщо закохані не мають часу для себе.
Якщо хтось зранку не промовить щонайменше коротку молитву, то тим самим каже Богові: «Ти мені нині не потрібний».
Людина без зв’язку з Богом подібна до голки, яка коле і дірявить, але не зшиває, бо не має нитки. Легко калічити, а яким важким є процес зцілення. Ми зараз стоїмо перед великим викликом зцілення ран війни. Для цього дуже потрібна делікатна нитка любові, яка єднає людину з Богом. Ми нині просимо, щоб Ісус Христос зшивав ниткою любові рани на тілі нашого народу.
Можна бути близько Бога і не зустріти Його, можна багато знати про Бога, але не знати Його, можна багато говорити про Бога, але це не означає – говорити з Ним.
Бути учнем чи ученицею Ісуса – означає передусім цього хотіти. Але тут треба в світлі нинішнього євангельського слова ще виконати щонайменше дві умови: зректися себе і взяти свій хрест. Ми думаємо собі, а якби це залишити свій хрест, не брати, не нести його з собою. Так не вийде, бо життя не є легкою романтичною прогулянкою. Ісус не каже нам нести Його хрест, як це робив Симон з Киринеї. Маємо брати свій хрест. Він не каже брати хрест і кудись його нести, якось виживати, а йти за ним.
Відректися себе – означає довіритися комусь, в нашому випадку Богові. Відректися себе – означає виконувати Божу волю, навіть якщо вона вважається на перший погляд невигідною.
Якщо хтось сам собі накреслив плани, стратегію життя і вперто неї тримається, то може не дійти до цілі та все втратити в дорозі. Гнучкість – це також відречення. Маємо бути вдячні Богові за кожний прожитий день, кожний світанок.
В час війни важко укладати великі плани. І такий стан речей треба прийняти. Нема сенсу бунтуватися, бо це забирає нам життєдайні сили. А сили потрібні, щоб перемагати зло.
В період Великого посту, зокрема, в Хрестопоклінну неділю, наші очі особливо споглядають на хрест. Ісус Христос, померши на хресті, перетворює знаряддя смерті на джерело життя.
Якщо Ісус каже йти за Ним, то ця дорога вже протоптана, бо провадить до Воскресіння. Хто оминає хрест, той не може осягнути Воскресіння, бо це єдина пасхальна таємниця.
Людина хотіла б радше панувати, ніж служити. Тим самим, зайняти місце Бога. Але куди заведе така дорога і що тоді буде з світом?
Сьогодні стаємо свідками народження до дияконського служіння нашого співбрата Віталія. Це велике свято в капелансько-студентській родині. Але згодом почнеться будень з багатьма викликами. Служіння вимагає великої інвестиції любові. Щире віддане служіння несе людям свято. Нехай Твоє служіння перетворює будень в свято тим, до кого будеш посланий.
Вдивляймося в Пресвяту Богородицю. Її серце прошив меч болю на хресній дорозі Сина. Але промінь великоднього сонця приніс зцілення. Це також наша пасхальна перспектива. Пам’ятаймо про це, не лише в день Хрестопоклінної неділі.
Нехай Богородиця буде для нас прикладом життя і служіння, а передусім заступницею!
19.03.2023. Храм св. Володимира
Дияконське рукоположення Віталія Лозинського
