Стільки зацікавлень та різноманітних хобі, як у цієї 10-річної дівчинки, мабуть, немає і в багатьох дорослих. Від театру, малювання, музики і хору до шахів, айкідо й велоспорту. А ще поміж усім цим — Пласт, у який вона знала, що точно ходитиме, адже завзятим пластуном був її тато — фотокореспондент, волонтер, боєць «Айдару», Герой України Віктор Гурняк. Він загинув на Сході ще у 2014–му, коли Юстинці було тільки два роки, та весь цей час дівчинка береже у своєму серці спогади про тата, вірить у різдвяне диво та з нетерпінням чекає на свято Миколая.
Про Пласт, волонтерство і безліч її хобі, а також про те, що найбільше любить та про що найбільше мріє — ми поговорили з Юстинкою напередодні свята Миколая.
Нашу розмову починаємо зі школи, в якій навчається дівчинка. Окрім стандартних уроків, тут також викладають комп’ютерну графіку, дизайн, кулінарію, акторську майстерність, діти ходять на плавання і велоспорт. Тому практично весь день Юстина зайнята, але каже, що все це їй дуже подобається, адже любить такий спосіб життя і активний відпочинок.
— Найбільше мені подобається шкільний театр і уроки дизайну. Зараз, наприклад, готуюся до вистави про Пітера Пена, весною будемо грати її англійською. Після школи я зазвичай йду на Пласт, на додаткові з англійської і на музику, але все це у різні дні, тому мені не важко. Вже п’ять років граю на сопілці, на фортепіано — чотири, співаю у хорі. Моя бабуся піаністка, мама також закінчила музичну школу, тому й мені це дуже подобається.
— До 3-го класу я тричі в тиждень ходила на айкідо, але отримала травму і відтоді не тренуюся. Цей вид спорту мені дуже подобався, я мала золотий кубок і дуже багато призових місць, мріяла стати сенсеєм і поїхати в Японію. У мене ніколи не було другого чи третього місця — тільки перші. Взагалі, спочатку я пішла на айкідо разом із подружкою, але їй там не сподобалося, тому залишилися тільки хлопці з мого класу і я. Ще раніше займалася шахами, дизайном, гімнастикою. Мама ніколи не змушувала мене кудись ходити, якщо відчуваю, що чогось забагато, можу відмовитися, але всі гуртки мені завжди подобалися.
Миколая і Різдво – мої улюблені свята
Листи до Миколая Юстинка писала ще коли навіть не ходила до школи. Виводити букви допомагала мама. Свій улюблений подарунок — іграшку пупса — пам’ятає досі. Також у них з мамою є традиція — щороку перед зимовими святами збиратися разом із друзями й розмальовувати ялинкові іграшки.
— Минулого року я дуже хотіла іграшку пупса, вона мені дуже подобається, я попросила про це в Миколая і він її приніс. Зараз у мене вже є колекція — п’ять таких іграшок. Взагалі, Миколая і Різдво — мої улюблені свята, бо тоді збирається вся родина. Ще у нас завжди є ялинка і ми з мамою її прикрашаємо: самі робимо дерев’яні іграшки, вирізаємо їх лазером, а потім розмальовуємо. Щороку перед святами запрошуємо наших друзів розмальовувати ці іграшки разом із нами. Сподіваюся, що і цього року теж так буде, бо скільки себе пам’ятаю, завжди їх малювала.
— Ми вже були без Віктора і пішли з донечкою до церкви на свято Миколая. Юстя мала 2,5 роки, але вже вивчила «Ой, хто, хто Миколая любить». Священник дав їй мікрофон і вона так голосно співала, щось відповідала отцю, а ми всі сміялися. Їй так сподобалося, що ми потім не могли забрати від неї мікрофон. Це її перші спогади про свято Миколая і вони для нас дуже цінні, — каже мама дівчинки, Ірина.
Народилася на День матері і цим зробила мені такий неймовірний подарунок
Мама дівчинки розповідає, що донька взяла багато від обох батьків. Любов до фотографії, музики, малювання, дизайну — все це завжди було у їхній сім’ї і в цьому змалку росла Юстина. А ще вона народилася у другу неділю травня, саме тоді, коли святкують День матері і своєю появою зробила мамі найкращий подарунок.
— Зовні вона дуже схожа на Віктора, та й характером теж. Ми з ним обоє творчі, тому не дивно, що Юстя росте такою самою. Вона дуже любить малювати. У нас вдома все в пензликах, полотнах, фарбах. Нещодавно, вона сама намалювала чотири картини і виготовила іграшки на ялинку, їх продала на шкільному ярмарку, а гроші з продажу пішли на ЗСУ.
У дитинстві Юстинка була дуже комунікабельною — це вона точно перейняла від Віктора, бо я такою не була. Зараз, коли стала дорослішою, то трохи соромиться, але як була маленька, то на вулиці підходила до всіх, із кожним віталася, щось запитувала. І також справедливість… Вона прагне її в усьому, так само як і татко, завжди шукає правду, хоче всіх захистити, не терпить брехні.
Пам’ятаю, як тато мене підкидав, а я голосно сміялася
У кімнаті Юстинки — велика картина, на якій мама, тато і вона — це їхнє останнє спільне фото разом. І хоч воно було не дуже хорошої якості, художник все-таки зміг їх намалювати. Також у домі багато Вікторових нагород, тут і зірка Героя України, і його одяг, і форма з балаклавою, яку часто розглядає дівчинка.
— Я пам’ятаю лише два моменти: як тато мене підкидає, а я голосно кричу і сміюся, і пам’ятаю, як ми разом їхали за кордон — я не могла всидіти на місці і мене посадили в машині біля лобового скла, я тоді теж голосно сміялася. Зараз, коли мені показують фото чи відео з татом, то також здається, що я це пам’ятаю, хоча розумію, що тоді була дуже маленькою.
— Мені найбільше хочеться, щоб Юстинка запам’ятала про тата лише найщасливіші моменти. У якийсь період я відокремила її від війни, втрат, війська… Мені здавалося, що дитина не повинна рости з таким тягарем, має мати звичайне, щасливе дитинство. Ми показували їй різні відео і Юстинка хоче вірити, що вона це пам’ятає, але ми розуміємо, що тоді вона була дуже крихітною, — каже Ірина.
Мрію тільки, щоб закінчилась війна
У майбутньому Юстинка хоче стати дизайнером одягу, адже змалку їй подобається робити щось своїми руками: малювати, плести з бісеру, ліпити з глини. Ще вона точно знає, що на Миколая завжди стається диво, треба тільки не переставати вірити. Коли запитую Юстинку, що цього року вона напише у листі, дівчинка відповідає, що хотіла павербанк, але його вже подарували. Більше подарунків не просить, бо її головна мрія – щоб закінчилась війна і в Україні настав мир.
— На кого ти рівняєшся,— запитую Юстину.
— На свого тата,— без вагань відповідає дівчинка.
Коли ми прощаємось, вона бере за руку маму, дивиться на мене поглядом свого тата і усміхається. Вона спішить робити уроки, малювати, грати на фортепіано, чекати Миколая і вірити в диво.
А в цей час, ми дорослі, маємо робити все, аби одного дня її найбільша мрія здійснилася, і Юстя нарешті побачила ту Україну, за яку так палко боровся, її тато.
Спілкувалася Наталія БЕЛЬЗЕЦЬКА
