У Неділю про блудного сина, 8 лютого 2026 року, у соборі Святого Юра владика Володимир виголосив проповідь на євангельський уривок Лк. 15, 11–32.
Роздумуючи над відомою притчею, архиєрей запропонував подивитися на неї ширше – не лише як на історію «блудного сина», але також як на притчу про милосердного батька і двох загублених синів.
У проповіді прозвучали ключові наголоси:
– свобода людини і відповідальність за її використання;
– покаяння як шлях повернення до гідності Божої дитини;
– безумовна любов Бога, яка випереджає людські заслуги;
– небезпека духовної заздрості та «закритого серця» в родині та Церкві;
– радість як справжня відповідь на навернення іншого.
Владика наголосив, що Бог не лише прощає гріх, але відновлює людину у синівстві, а християнська спільнота покликана бути місцем радості, а не осуду.
Притча, яка має багато назв
Ми почули євангельську притчу, яку можна по-різному назвати. Найвідомішою назвою сьогоднішньої розповіді є «притча про блудного сина». Зрештою, так називається і неділя. Також актуальною може бути назва «притча про милосердного батька» чи «батько та два сини». Старший син залишається радше в тіні, хоча він не менш заблукав.
Молодший син: свобода, яка веде до кризи
Молодший син уособлює людину, яка шукає свободи. Питання – як її використовувати? Віддаляючись від батька, цей син стає наймитом, переживає кризу.
Прохання сина про частину спадщини багато чого руйнує. Він немовби бажає батькові смерті, бо спадщина переходила лише дітям після смерті батьків. Під загрозою опиняється сімейна єдність, бо син відходить. Своїм рішенням він обирає життя, побудоване на егоїзмі та насолодах.
Його падіння не є раптовим, а поступовим: спочатку – легковажне марнування маєтку, а потім – голод, приниження і робота з нечистими свинями, що для єврея було великим занепадом. У цій глибині розпачу він починає розуміти свою помилку. Це початок його покаяння.
Молодший син повертається до батька не тому, що сподівається на відновлення синівства, а через усвідомлення своєї безвиході. Його слова: «Я недостойний більше зватись твоїм сином» – свідчать про смирення і готовність прийняти будь-яке місце в домі батька.
Батько, який чекає і відновлює
Батько в цій притчі символізує Бога, який із нетерпінням чекає повернення кожного грішника. Його любов виявляється через готовність пробачити без жодних умов. Коли син ще «був далеко», батько побачив його, бо постійно очікував.
Він не дає синові завершити підготовлену покаянну промову, бо вже вирішив його прийняти. Батько дає сину найкращий одяг, перстень і сандалі – символи відновлення синівства.
Ми багато знаємо чи чули про прощення, сповідь. Коли Бог прощає, то це не лише питання зняття провини, але й відновлення статусу дитини Божої. Батько організовує бенкет, бо для нього повернення сина – це як своєрідне «воскресіння». Адже він «був мертвий і ожив».
Старший син: вірність без радості
Інша історія – зі старшим сином. Він уособлює тих, хто вважає себе праведними і зосереджує увагу на власних заслугах. Його реакція на повернення брата свідчить про заздрість і відсутність співчуття.
Він не сприймає брата як частину сім’ї, називаючи його «цей син твій». Його обурення показує, що він не розуміє суті батьківської любові. Він вірить, що його вірність повинна приносити винагороду, і не бачить, що його перебування з батьком — це вже велике благо.
Батько лагідно пояснює старшому сину, що прийняття молодшого брата не зменшує його власного благословення. Він закликає розділити радість, бо «цей брат твій був мертвий і ожив». Це є запрошення вийти за межі заздрості і побачити Божу благодать у дії.
Запрошення для кожного з нас
Бог не лише пробачає, але й із радістю приймає кожного, хто повертається до Нього, незалежно від минулих гріхів. Як і батько в притчі, Бог чекає нас із відкритими обіймами.
Молодший син нагадує нам про важливість усвідомлення власної провини і смирення перед Богом. Повернення до Бога вимагає відваги визнати свої промахи, упадки. Бог їх і так знає, але не менш важливо їх усвідомити грішній людині. Так, Бог ненавидить гріх, але любить грішника.
Старший син є пересторогою для тих, хто перебуває в Церкві, але не почуває себе любленою Божою дитиною, бо не може сприйняти, що Бог любить також інших. Ми часом хотіли б когось покарати, а Бог цього не робить. Ще й прощає.
Ця притча нагадує нам про безмежну любов Бога, яка перевершує наші очікування і заслуги. Вона закликає нас до покаяння, до прощення інших і до радості, коли грішники повертаються до Бога. В християнській родині не мало б бути місця для заздрощів, а радше для святкування присутності кожної людини.
