Катехити Гл 3,8-12; Лк 13,18-29 (о. д-р Турконяк Р.) Собор святого Юра 20.12.2025.
Патріарх Авраам хоч не завжди розумів чого від нього домагається Господь, послухав голосу Божого, що звелів: «… вийди з твоєї землі і з твого роду і з дому твого батька до землі, яку лиш тобі покажу» (Бут 12,1). Не знав куди йти, але довіряв Богові, не розуміючи – сподівався від Нього добра. Цей патріарх повірив Богові й віра оправдала його, бо він вповні покладався на Господа. Святий апостол Павло багато пояснював про закон та віру. Він стверджував, що закон сам по собі не приносить людині оправдання, бо, коли ми зберігаємо закон в ім’я Христа, розуміємо, що нас оправдав і визволив Ісус Христос, а не закон. Віра дається Богом і Господь пропонує віру кожній людині, бо розумом можна пізнати існування Бога. Устрій світу такий, що не потребує великих зусиль, щоб пізнати буття Бога, нашого Творця і будівничого всієї Вселеної! Практикуймо глибоку віру в Бога, бо Ісус часто запитував тих, хто потребував допомоги – чи вони вірують в те, що Він може це зробити! Коли до Ісуса підійшов батько опанованого демоном хлопця і попросив про допомогу, Господь промовив: «… Щодо “якщо щось можеш”, то – все можливе віруючому. Тут батько хлопця, скрикнувши, зі сльозами промовив: Вірую, поможи моєму недовірству» (Мр 9,23-24). Хто вірою живе – праведне життя провадить! Очевидно, віра в Бога не дозволяє чинити беззаконня, лише виконувати діла любові Господа та ближнього!
В промовах і притчах Ісуса Христа часто чуємо наголос на Боже Царство. Ісус прийшов на землю не тільки для того, щоб визволити народ від демонського засилля, але й щоб люди отримали вічну нагороду в небі. Святий апостол Павло переконував коринтян: «Є тіла небесні й тіла земні. Але своя слава в небесних і своя – у земних» (1Кр 15,40). Нам слід прикладати зусилля й жити так, щоб наше тіло стало небесним, у вічності – щасливим! Господь говорив до народу притчами, задумуючись до чого мав прирівняти Небесне Царство. Назвав зерно гірчиці, про яке стверджують, що дуже дрібненьке на вигляд, але, коли кинути його у землю, виростає великим деревом, таким, що навіть птахи на ньому оселяються.
Ісус продовжував і порівнював Царство Небесне до закваски, яку бере жінка і змішує з трьома мірками борошна. Тими притчами Спаситель намагався пояснити, що Небесне Царство вже приходить до людей, розростається і Він перший, хто правдою про те усвідомлює народ. Господь простував містами й селами, проголошуючи людям Боже слово. Якось зустрівся з тими, що запитали Його про кількість людей, які спасаються?
Можливо таке питання постало, бо євреї уважали, що спасенними будуть лиш вони. Існували інші побожні групи вірних, які чинили певні духовні практики й уважали, що тільки вони будуть спасенними. Ісус звернув увагу, щоб не журилися про кількість спасенних, радше велів практикувати гідне життя й намагатися йти тісними дверима, щоб отримати спасіння. Господь продовжував й вказав на господаря, що зачинив двері й почув стук знадвору, коли певні особи намагалися відчинити їм двері. А господар відповідав, щоб відійшли геть, бо він не знає їх, хоч вони відзивалися, що їли та пили перед ним. Коли Ісус говорив, що у Царстві Божому засядуть Авраам, Ісаак та Яків, очевидно звертався до ізраїльського народу, але за їхнє негідне життя вказував на плач та скрегіт зубів. Це означало, що вони відкидали Месію, переслідували Христа, чинили несправедливість, не приносили доброго результату в справі спасіння для Ізраїлю. Ісус заговорив, що прибудуть народи з усіх кінців світу й засядуть в Царстві Божому, а ті, хто уважали себе гідними нагороди будуть вигнані геть. Приналежність до якогось народу та роду, значення та признання від людей, не гарантує вічної нагороди. Лише праведне християнське життя, життя покаяння та покути, примирення з Господом, відчиняє двері Небесного Царства. Юда був апостолом, але стан апостольства, його проповідування та вчинки чудес, не принесли йому спасіння. Сам Ісус Христос про це сказав у молитві до Небесного Батька: «… і я їх зберіг, і ніхто з них не загинув, хіба лиш син погибелі, щоб збулося Писання» (Ів 17,12).
Дорогі наші катехитки і катехити, вас покликав Господь навчати катехитичної науки, що є основою пізнання Бога та спасіння душі. Пам’ятайте, ваше перше діло – навчати щиро, глибоко і правдиво, нічого не дописуючи і не приписуючи, бо Господь добре проникає в кожне серце людини. Майте план, вписуйте те, що зробили і скільки зробили, ніколи не значіть у журналах того, чого ви не навчали дітей.
Пам’ятаймо, що людське життя коротке і наш Спаситель бажає нас нагородити! Не гроші- головна мета, а спасіння нашої душі й тих, кого нам посилає Господь. Дякую вам усім за старання, навчання та добрий приклад вашого життя! Любіть дітей та сильно любіть Бога, який нас нагородить! Бажаю всім радісних свят Різдва Христового та щасливого Нового року!
Молімося, щоб Господь найшвидше завершив війну! Користайте з ювілейного року, щоб отримати відпуст, який пропонує нам свята Церква!
