Воздвиження чесного хреста Господнього 1Кр 1,18-24; Ів 19,6-11;13-20;25-28;30-35; (о. д-р Турконяк Р.) Храм Воздвиження, Львів 14.09.2025.
Святий апостол Павло писав коринтянам про значення хреста. Значення, яке тривожило багатьох людей. Люди по-різному дивилися на вагу хреста. Одні уважали хрест безумством, інші розуміли силу Бога, бо спасалися завдяки хресту. Господь переміг смерть та всю мудрість світу, побив хитрість демона своєю смертю на хресті. Бог помер на хресті. Став божевільним, забутим, приниженим, висміяним ради того, щоб в такий спосіб спасти увесь людський рід. Ми з вами також спасенні та отримали відчинені двері до небесного царства. Нам необхідно йти дорогою порятунку до вічного, щасливого життя. Апостол проповідував про розп’ятого Христа, в якого мудрі та поважні особи не бажали вірити. Юдеї не сприймали такого способу спасіння: помирати на хресті, щоб спасати, – у них був свій спосіб, свої пропозиції спасіння. А грецькі філософи застосовували мудрість світу, їм було смішно й незрозуміло для чого так ганебно помирати. Коли апостол Павло опинився серед мудрих атенських греків на Ареопагу й говорив про воскресіння Христа, ті, глузуючи відізвалися до нього: «… Про це послухаємо тебе іншого разу» (Ді 17,32). Очевидно деякі навернулися, повірили святому Павлові, але багато з них відкинули його слова про розп’ятого та воскреслого Ісуса. Для апостола Павла, хрест зайняв визначальне місце в його серці. Він став символом Христа, символом спасіння, сили Божої, Господньою премудрістю. Він писав до римлян: «Ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка є в нашім Господі Ісусі Христі» (Рм 8,39).
Щойно ми почули уривок слів Євангелія святого Івана, які читаємо кожного року на свято Воздвиження. Святий євангелист описав перебіг події, пов’язаної із Ісусом Христом, після того, як його спіймали в Оливному городі. Ісус не збирався втікати, навпаки, добровільно віддався в руки злочинцям. Коли Ісуса схопили злобні нападники, учень Петро вийняв меч й відтяв вухо архиєреєвому слузі, а Ісус промовив до нього: «… Сховай меч до піхов. Невже ж мені не пити чаші, яку дав мені Батько?» (Ів 18,11). Син Божий прибув на землю, щоб виконати волю Небесного Батька з великим достоїнством. А до свого учня Петра, Ісус відізвався: «Чи ти гадаєш, що Я не можу вблагати мого Батька, щоб Він дав мені понад дванадцять леґіонів ангелів?» (Мт 26,53).
Напевно Батько позитивно відізвався б на прохання Сина і було б достатньо одного ангела, щоб розправитися з нападниками… Але роздумуймо над сьогоднішнім текстом, коли Ісуса привели до Пилата й кричали: «… Розіпни, розіпни його!» Римський посадовець відізвався, що він не знаходить провини Ісуса Христа, кажучи юдеям, щоб вони його розіп’яли. І все-таки Пилат видав несправедливий засуд, щоб Ісуса розіп’яли. Хоч жодної провини не знайшов, піддався крикливому тиску злобних юдеїв. Посадовець почув від натовпу, що Ісуса звинувачують, що він «видає себе за Божого Сина». Злякався почутих слів, але не поцікавився глибше, що б воно мало означати? Пилат пробував нав’язати розмову з Христом, але Ісус не бажав з ним розмовляти, мовляв, він начальник, який посідає владу відпустити чи засудити. Ісус відповів, що Пилатові дана влада згори, тобто, Господь допустив його до влади. Усі намагання властителя відпустити Ісуса були марні.Тоді Пилат видав юдеям Ісуса на розп’яття і вони взяли Спасителя й повели на гору Ґолґоту, обтяжуючи його хрестом. Дорога на гору була «хресною» для Ісуса. Перед тим, він провів безсонну ніч, був важко покалічений бичами, вінчаний терновим вінком, з нього насміхалися, били, принижували, плювали, словом знущалися так, як бажали. Пророк Ісая описав вигляд Сина Божого наперед: «… І ми його побачили, і він не мав вигляду, ані краси. Але його вигляд безчесний, опущений понад всіх людей, людина, що була в рані, і обізнаний терпіти хворобу, бо відвертається його лице, він був збезчещений і вважався за ніщо» (Іс 53,2-3). Ісус обезсилений від побиття, доніс хреста до місця свого розп’яття. Спасителя прибили до хреста, підняли вгору і він за три години віддав духа в руки Небесного Батька. Так драматично, у безмірних болях помирав на хресті люблячий своїх людей Син Божий. Хрест забули, не звернули тоді уваги на те, хто помирав на ньому… У свій час, мати імператора Костянтина, Олена, прибула на Святу Землю і віднайшла хрест, на якому розіп’яли Спасителя. Тодішній патріарх Єрусалиму Макарій (326) велів прикласти хрест до мертвого чоловіка і той ожив. У такий спосіб було підтверджено хресне дерево. Патріарх Макарій підніс хрест перед народом, а божий люд відзивався: «Господи, помилуй». І ми шануймо святий хрест, бо на ньому помер наш люблячий Спаситель, взиваймо з надією та любов’ю: «Господи, помилуй!» Бог любить нас, милосердиться. Він помилує нас і завершить війну, коли благатимемо з довірою!
