Сьогодні, 26 лютого, минає 92 роки від народження великого українця, будівничого нашої Української Греко-Католицької Церкви, особистості, на думку якої рівнялися політики та громадські діячі. Кардинал Любомир Гузар був голосом України в світі й відіграв непересічну роль на переламних віхах історії нашого народу.
Патріарх Любомир Гузар залишив по собі величезний перелік цінних думок, частин яких увійшла в книгу«Думки у спадок». Пресслужба Львівської Архиєпархії спільно з Львівською духовною семінарією Святого Духа з нагоди 90-ліття Патріарха Любомира підготувала аудіокнигу «Думки у спадок».
Думки цього будівничого нашої Церкви не втрачають актуальності і є потужним орієнтиром на життєвих дорогах для нашого народу.
– Знаєте, я виростав, коли була Друга світова війна. І бачив, що війна є дуже страшна річ. Війна є дуже прикра, жорстока річ. Але нема ради, треба боронитися. Тільки у війні ― іншого шляху сьогодні я не бачу ― ми можемо здобути свою незалежність. Раз є агресія, раз хтось на нас нападає, мусимо боронитися. І, бачите, ми знайшлися в дуже поганій ситуації, але якось рятуємося. Подиву гідно, що без належної підготовки, без належної армії, не озброєної так, як треба. І дай Бог, щоб нам це вдалося.
Нагадуємо, народився Любомир Гузар 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за псевдонімом Василь Лукич).
Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958 році, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, здобув ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священника для праці в Стемфордській єпархії.
У 1958—1969 роках — вчитель і префект у Стемфордській Духовній Семінарії Святого Василія. Також служив у Кергонксоні (штат Нью-Йорк) душпастирем оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі, штат Нью-Йорк. 3 1965 року — настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.
Продовжив філософські студії у Фордгемському університеті Нью-Йорка і 1967 року здобув ступінь магістра.
У 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов’я 1972 року (дисертація на тему «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму»). У 1972 році вступає в монастир св. Теодора Студита у Гроттаферрата в Італії.
У 1975—1985 роках Любомир Гузар викладав догматику в Папському Урбаніанському університеті в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосипа.
2 квітня 1977 року в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Риму висвячений Верховним Архієпископом Йосипом Сліпим на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 року не діяв як єпископ)[3]. У 1978 році Патріарх Йосип призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.
У 1984—1991 роках — протосинкел Львівської Архієпархії у Римі.
1993 року разом із усією громадою з Гроттаферрата повертається на рідну землю, в Україну.
У 1993-1994 pоках служив духовником у Львівській духовній семінарії святого духа.
У 1995 році громада заснувалася у своєму монастирі святого Теодора Студіта у селі Колодіївка Тернопільської області.
У листопаді 1996 року владику Любомира призначено єпископом-помічником глави Української греко-католицької церкви.
26 січня 2001 року на надзвичайному синоді єпископів Любомира Гузара обрано верховним архієпископом УГКЦ. А 21 лютого того ж року призначено Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом католицької церкви.
21 серпня 2005 року проголошено про перенесення кафедри голови УГКЦ зі Львова до Києва.
10 лютого 2011 року Папа Римський Бенедикт XVI ухвалив відставку Любомира Гузара.
