У неділю перед Богоявленням Господнім єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир Груца звершив Божественну Літургію на всяке прошення в Архикатедральному Соборі св. Юра у Львові.
У своїй проповіді владика Володимир зазначив:
— Ми отримуємо різні запрошення та стоїмо перед вибором, що з ними робити. Є запрошення приємні і менш приємні: на бенкет, на гостину, на футбол, на каву, до суду… Ми є запрошені на молитву, до храму на Святу Літургію. Все, що ми робимо, є певним відрізком дороги до Царства Небесного. Є дорога рівна, а є терниста чи горбиста. Життя – це не лише прямування до цілі, а якраз воно і є дорогою.
Ізраїльський народ чекав нового царя. Люди терпіли під ярмом римлян, які володіли землею і ускладнювали їм життя. Вони чекали, що Бог зішле їм царя, який буде спасителем і принесе мир та справедливість. Довший час в Ізраїлі не об’являвся жодний пророк. І тут виступає Іван у пустині і проповідує надзвичайну вістку-новину: «Спаситель близько». Готуйтеся до Його приходу!
Сьогодні ми чуємо початок Євангелія Марка. Вона як перша повстала біля 70 року. В ній нема розповіді про дитячі роки Ісуса Христа, про це описали Матей і Лука. Сьогоднішнє євангельське слово провадить нас безпосередньо на ріку Йордан, де Іван хрестив. Що означало хрещення за часів Івана Хрестителя? Іван закликав народ до навернення, покаяння, до зміни всього, що не подобається Богові. Чимало людей відчули, що в їхньому житті є речі, які противляться Божій волі. Іван говорив про це, а люди прийшли його послухати. Можливо люди отримали страх, бо правда не завжди є приємна, тим більше нелегко себе змінити. Іван закликав до покаяння. Це мало бути знаком, що життя отримує новий напрямок, стає іншим. Люди також сходили в Йордан хреститися. Тим самим вони засвідчили: «Ми хочемо навернутися і вести інший спосіб життя». Марко цитує слова пророка Ісаї: «Готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки його» (Іс 40,3). А Ісая використав образ свого часу, де для визначних людей готували і прикрашали дорогу.
Щось подібного має відбутися в нашому духовному житті. Потрібно прокласти шлях до власного серця. Людина в своїй істоті чи глибині серця – є доброю. Але ця дорога до серця може бути прикрита ранами власної поведінки, різними уламками буденного життя. І це болить. Ісус як добрий лікар готовий зцілити. Він, як добрий педагог знає, як це зробити, якщо ми Йому дозволимо.
«Приготування дороги» чи «рівняння стежок» не може означати поверховість. Бо тоді життя може стати поверховим, а воно і є дорогою. Неділя стане такою буденною як інші дні, ми не зуміємо заглибитися в таємницю свята, станемо рабами власних планів.
Ми скажемо, різдвяні свята дуже швидко минули, а ми і не відчули. Можливо ми очікували якихось сенсацій? Бо так ізраїльський народ чекав політичного визволителя.
Ісус народився в непередбачених обставинах, але це не завадило Йому прихилити до себе небо. Він народився у стайні серед худоби, але став пастирем всього людства. Він народився як дитина, але став Спасителем для людей. Як важливо це розуміти, а ще більше цим жити.
Молитву можна порівняти до дзвінка у двері дому. Вдома чекають батьки на дітей. Так само Бог чекає на нас, на наші молитви.
Якщо ми, наприклад, щонайменше коротко не помолимося, то немов би тим самим говоримо: Господи, я Тебе не потребую. Бо відсутній діалог.
Стараймося в серці відчувати прагнення Бога. Або ще краще, плекаймо з Ним тісну дружбу!
Більше фото — на нашій сторінці у фейсбуці.
