У хорі «Єдність» з храму Всіх святих українського народу все саме так, як у справжній сім’ї. Тут важко наговоритися один з одним, бо теми для розмов ніколи не закінчуються, а лік часу губиться, бо музика і спів є чимось вічним і неминучим. Але найважливіше, що всі об’єднані навколо головної ідеї – віддати свій талант Богові та парафії.
Про колектив і його учасників, успіхи та найближчі цілі, про служіння у церкві та пам’ятні моменти довголітньої історії – поговоримо з регентом Іриною Шулик.
— Пані Ірино, розкажіть історію заснування вашого колективу. Знаю, що ви співаєте вже не один рік.
— Наш хор заснований у січні 1995 року. Ідею подав тодішній парох о. Олег Сухінський й одразу отримав на цю ініціативу схвальний відгук від пані Зеновії Федик. Вона була парафіянкою церкви, прекрасним музикантом, педагогом і диригентом. Пані Зеновія згуртувала навколо себе команду людей, які не мали музичної освіти, але дуже хотіли співати.
З розповідей я чула, що на першій репетиції вони вчилися правильно співати «Амінь». Попри те, що хорових навиків у тогочасного колективу не було, упродовж року їм вдалося вивчити Божественну Літургію, яка складалася із творів різних композиторів. Вже через рік, на Різдво, хор «Єдність» її заспівав.
Я приєдналася до колективу через 3 роки після заснування. Понад 20 років співала у партії альтів. У 2016-му сталося так, що важка недуга забрала від нас пані Зеновію. У цей час я саме закінчила магістратуру з хорового диригування. Хористи дуже добре мене знали, відповідно висунули мою кандидатуру на посаду регента, а отець її затвердив. Навіть не віриться, що відтоді минуло вже 8 років.
— Що означає назва «Єдність»?
— Хор з самого початку співав під цією назвою. Її запропонувала одна із наших колишніх учасниць. Усім дуже сподобався такий варіант, адже це слова з молитви за Україну: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай». Хор утворився в 90-ті роки, коли наша держава тільки здобула Незалежність, тому назва була знаковою. Так ми й живемо єдністю дотепер.
— Які обов’язки має хор на парафії?
— Ми співаємо Божественну Літургію щонеділі о 9 годині. На прохання парафіян, супроводжуємо вінчання, хрестини. Вивчили Молебень до Богородиці. Звісно опановуємо нові твори, змінюємо репертуар. Наприклад зараз готуємо концерт до 30-річчя хору.
Завжди беремо участь у благодійних концертах, ярмарках, які відбуваються на парафії, їздимо на фестивалі. З початком війни наш хор відвідує поранених бійців у госпіталях: взимку ходимо до них з колядою, влітку з піснями та гостинцями.
— Розкажіть більше про ваших учасників, хто ці люди?
— Коли хор тільки утворився, то налічував 40 учасників. З роками склад змінювався і зараз нас 17. Але радіємо, що є люди, які співають з нами ще із часів заснування колективу.
Всі учасники різні за своїми професіями, дехто вже на пенсії. Музичну освіту мають одиниці, але хористи настільки старанно працюють, що навчилися читати ноти, а головне – вміють все сприймати на слух. Ба більше, за 30 років у них сформувалися хорові навички. Вони чують один одного, відчувають гармонію між голосами. З ними легко працювати, адже я бачу, як ці люди прагнуть співати.
— Які найпам’ятніші Літургії, особливі моменти вашої 30-річної історії можете пригадати?
— Мабуть найбільше запам’ятовуються Архиєрейські Літургії, особливо з висвяченням на дияконів чи священників. Дуже трепетно згадую, коли хор співав вінчання моє доньки. До того ж маємо часті виїзди. Відгукуємось на запрошення різних храмів і їдемо до них співати Літургію. Це також особливі та незабутні моменти.
Пригадую, коли Патріарший Собор ще був недобудований, за ініціативи нашого пароха о. Володимира Ольшанецького, ми здійснили подорож до Києва. Там відвідали БФ «Карітас», а також заспівали Літургію у каплиці біля Патріаршого собору. Хоч у храмі ще тривало будівництво, ми все-таки зайшли всередину та виконали «Отче наш» і «Богородице Діво». Ймовірно, ми перший колектив, який заспівав там ці молитви.
Поїздка до Києва особливо запам’яталася. Вона була радісною, трепетною, молитовною та згуртувала колектив.
— Скільки репетицій проводите з хористами?
— Як тільки утворився хор, ми займалися двічі в тиждень по дві години. Окрім цього, додатково збирались перед Літургією, тобто в тиждень співали по 5 годин. Згодом ми почали збиратися один раз в тиждень. Так практикуємо й дотепер. Якщо є така можливість, то залишаємось після Літургії у неділю.
— Чи потрібно мотивувати учасників приходити на репетиції?
— Насправді учасники мотивують мене, а репетиції їм потрібні як повітря. Тому, якою б я не була втомленою, все одно поспішаю до своїх хористів. Вони – прекрасні, чудесні люди, які дуже потребують хору, спілкування, зустрічей.
Коли я стала регентом, то навіть не мала «перехідного часу», щоб звикнути до нових обов’язків. Всі так хотіли співати, що не бажали зупинятися ні на тиждень.
За характером я досить спокійна, поблажлива, намагаюся працювати з хористами з добром, любов’ю та згодою. Такі у нас і склалися теплі, доброзичливі стосунки, як в однієї великої родини.
— Які традиції плекаєте у вашому колективі?
— Окрім репетицій, ми часто збираємось разом. Хористи приходять до мене на подвір’я, ми готуємо їжу, а тоді починаємо співати. Мої сусіди витягають на балкони крісла і з нетерпінням чекають на такі імпровізовані концерти. Співати можемо добрих 6 годин, репертуар у нас чималий. Особливо в такі складні часи, пісня нас надихає, мотивує та допомагає не падати духом.
Також часто їздимо на прощі. Нашим духівником є о. Андріян Марцін, який радо відгукується на будь-які пропозиції. Разом ми мали чимало мандрівок, екскурсій. Практикуємо щороку їздити в нашу парафіяльну резиденцію в Орявчик. Там беремо участь в реколекціях, співаємо, дивимось та обговорюємо фільми.
Важливою традицією, яка існує з самого початку, є молитва перед кожною репетицією та перед початком Літургії. Маємо свою молитву до Ісуса, а після закінчення репетицій молимось подячну молитву, а також за намірення усіх учасників хору.
В останні роки започаткували ще одну гарну традицію. Щомісяця, після Літургії, всі хористи йдуть до сповіді та Святого Причастя. Отці вже про це знають, тому виходять до нас, сповідають, а потім ми приступаємо до Святих Тайн. Це дуже важливо, бо для чого ми є у храмі? Щоб єднатися з Богом.
Загалом, за багато років спільної праці, ми дуже поріднилися: допомагаємо один одному, молимось. Знаю, що Бог чує нашу колективну молитву, а про хор «Єдність» вже давно говорять, як про одну велику родину.
— Хор забирає немало вашого часу. А що він дає вам натомість, чим надихає та мотивує?
— Насамперед можливістю духовного росту. Співаючи Літургію, ти замислюєшся над текстами, релігійними творами, стаєш ближчим до Бога, а твоя молитва – більш усвідомлена, цілісна. Тому хор – це велика можливість духовно збагачуватися.
Хор необхідний мені як кисень. Інколи я кудись їду і не можу бути з колективом, то в такі моменти відчуваю, що мені катастрофічного чогось бракує. Мабуть тієї енергетики і любові, якою ми постійно обмінюємось.
— А що, на ваша думку, є головною мотивацією для учасників?
— Думаю, любов до Бога та бажання прославляти Його своїм співом, талантом. А ще, любов до своєї парафії, адже куди б ми не їздили, завжди, з найбільшою радістю повертаємось до рідної церкви.
Знаєте, колись ми співали Літургію на 11 годину і поверталися додому десь в обід. Тепер співаємо на 9 год, але все одно приходимо додому в той же час. Ніхто не хоче розходитися, всі прагнуть поговорити, піти випити разом кави.
— Чому саме до вашого хору має приєднатися наш читач та що для цього потрібно зробити?
— Ми запрошуємо до нас людей, які люблять спів, музику та передовсім хочуть віддати свій талант, голос і служіння Господу Богу. У нас дружня та родинна атмосфера, чудовий творчий простір, можливість духовного зростання та єднання з Богом у молитві та Святих Тайнах. Тому щиро запрошуємо!
Ось уже 30 років хор «Єдність» несе в світ свою музику, спів, талант і всеціло віддає себе Богу. Хоч плин років не зупинити, а час торкається всього, але на обличчях учасників такі ж щирі усмішки, очі горять так само натхненно, а в їхніх серцях не меншає любові. Тож віримо, що все це допоможе хору «Єдність» співати й прославляти Бога ще не один десяток років!
Автор: Наталія Бельзецька
