Неділя святих Отців Ι-го Вселенського собору Ді 20,16-18,28-36; Ів 17,1-13 (о. д-р Турконяк Р.), Тростянець золочівський 16.06.2024.
У свій час апостол Павло спішив у Єрусалим, щоб там святкувати П’ятидесятницю. Оминав Ефез, де він пробував певний період часу, проповідуючи слово Боже. Мешканці Ефезу любили його та пам’ятали про ревну працю, про віддане служіння святого учня, який не щадив себе заради того, щоб ім’я Господнє було проголошене даному людові та зростала слава Бога серед людей. Він призвав пресвітерів церкви з Ефезу в Мілет й дав їм настанови. Пригадав, що в Ефезі він увесь час перебував з народом, пильнував їх, щоб вони зростали у правдивій вірі в Ісуса Христа.
Зібраним духовним особам проголосив, що Святий Дух поставив їх єпископами пильнувати церкву Бога, а не свої інтереси. Не шукати вигоди, а тремтіти над спасінням людських душ, які Син Божий відкупив своєю кров’ю! Кожна душа дорога Богові, бо він заплатив за неї пролиттям своєї крові. Тому піклування духовних осіб над повіреним людом повинно бути на першому, високому місці! Святий Павло був досвідченим духівником, він дивився далеко вперед і передбачав, що настануть зміни і навіть тепер, навернені та дружні особи стануться злобними. Він назвав їх хижими вовками, які не затримають злобу в собі, лише будуть впливати на інших, щоб вести за собою на погибель, віддаляючись від правдивої віри, від спасіння. Це все є великою небезпекою, що може привести душі до втрати вічного спасіння. Святий апостол наголошував, щоб пильнувати вірних і пригадував, що він три роки і вдень, і вночі навчав народ, проливаючи сльози.
Очевидно, що не усе вдавалося у навчанні, приходили різні люди: одні навернутися до Бога, інші понасміхатися та нашкодити. Тому він переживав ці втрати й розумів, що вони можуть статися безповоротними, плакав рясними сльозами. А радів тим, що міг усіх вірних передати Богові, який вміє ростити те, над чим він трудився. Пригадував, що він не бажав якоїсь зарплати за свої труди, навпаки, своїми руками ще й заробляв на прожиток, можливо і не лише собі. Святий Павло настановляв, що необхідно трудитися і пам’ятати не лише про свої потреби, але й про потреби потребуючих людей: немічних, старців, опущених, безвладних тощо. Їм слід допомагати. Потім звернувся до присутніх братів й промовив: «… Блаженніше давати, ніж брати». Вкінці, щоб завершити зустріч на доброму духовному рівні, святий апостол Павло впав на коліна та спільно з усіма помолився. Ось добрий та ревний душпастир, що уболівав над спасінням людських душ не тільки усно чи письмово, а добрим прикладом життя, яким показав свою цілковиту посвяту для спасіння душ!
Святий єангелист Іван у короткому тексті Євангелія описав монолог-молитву Ісуса до свого Небесного Батька. Він написав, що Ісус звів очі у небо й просив, щоб Батько прославив свого Сина, тобто Ісуса. Син дякував за владу, яку він отримав від свого Батька, яка служить підвладним отримати вічне життя. А вічне життя Ісус представив у простоті: пізнати правдивого Бога і його Сина, Ісуса Христа. Ми з вами уже щасливі, хоч переживаємо війну, негаразди, хвороби, старість, незручності тощо, бо ми знаємо про існування Пресвятої Трійці: Батька, Сина і Святого Духа! Спаситель говорив Небесному Батькові, що він з честю виконав діло, яке отримав від нього, прославляючи його. Ісус просив у свого Небесного Батенька, щоб прославив його славою, яку він посідав перед постанням світу. Звичайно що Ісус – Бог, рівний своєму Батькові, але він навчає нас, як необхідно спілкуватися з Небесним Батьком та виявляє свою пошану до Батька небес, представляє відношення Небесних Осіб! Ісус говорив своєму Батькові, що він проповідував та навчав любити й шанувати ім’я Небесного Батька. Ісусові дуже йшлося про те, щоб люди зрозуміли, шанували та любили свого Творця і знали про Пресвяту Трійцю, одного Бога, як Творця всього світу й того, що у світі. Спаситель старався, щоб берегти своїх, зокрема народ Ізраїлю, не поклонятися ідолам, до чого вони були дуже схильні, особливо, коли знаходилися між ідолопоклонниками. Він дуже просив свого Батенька за тих учнів, яких виховував та готував до продовження проповідування Божого слова. Господь згадав, що він беріг своїх учнів, обороняв їх проти нападів злобних юдеїв й лише син погибелі загинув, учень Юда, який видав Ісуса в руки злочинців. Ми повинні знати історію, що Ісус прийшов у світ, Син Божий став людиною, помер за нас, щоб ми були спасенні. І пам’ятаймо, що наше спасіння не стається без нас. Кожна людина буде спасенна відносно її чесного життя. Коли б хтось заблукав у житті, став би на злочинний шлях, тобто вчиняв гріхи, порушував Заповіді Бога, все-таки мав би можливість спасіння завдяки тайні Сповіді – покаятися, перепросити Бога за вчиненні помилки. Ісус молився за нашу єдність з ним, з Пресвятою Трійцею. Не забуваймо, що Бог знає про нас, про наші терпіння та потреби. Він багатьох виховує таким способом, бо люд дуже віддалився від життя вірою в Бога. Молімося щиро до Господа, щоб він завершив війну та дав ласку навернення нашому народові до правдивого Творця. Багато із мешканців нашої України хизуються тим, що вони не вірять в Бога – безумні, як називає псалом таких.
Сьогодні згадуємо про святих Отців собору в Нікеї 325 року, де вони осудили невірне вчення священика Арія про Ісуса Христа, якого він не визнавав Богом. Тоді святі Отці приготували «Символ віри», у якому, молячись – проголошуємо правди нашої віри!
Вітаю усіх батьків у День батька, який святкуємо в Україні! Багато із них воюють на фронті, захищають люд нашої країни. Складаємо велику подяку мужнім батькам, які захищають нас усіх, наражаючи своє життя на небезпеку. Багато таких вже поклали життя в ім’я любові до нас, це – праведні особи, бо їх так називає Ісус Христос: вони поклали своє життя з любові до ближніх! (пор. Ів 15,13). Пам’ятаймо та молімося за наших батьків! Пресвята Богородице, рятуй нас!
