Нехай жінки-мироносиці та Йосиф Ариматейський будуть для нас добрим прикладом рішучості та любові у служінні. Побажав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у неділю Мироносиць, 19 травня 2024 року, в Архикатедральному соборі святого Юра.
Сьогодні вертаємося думкою та за допомогою євангельського слова (Мр. 15, 43-16,8) до великоднього ранку. Ми згадуємо пам’ять жінок-мироносиць.
Зі сторінок Євангелій знаємо, – зазначає проповідник, – що Ісус Христос зустрічав різних жінок: тещу Петра, Марту і Марію, грішницю, матір юнака з Наїн. І ось рано вранці, коли сходило сонце, є зустріч з мироносицями, які йшли до гробу. Ми їх прославляємо в літургійних текстах, бо знаємо, чим ця подорож завершилася. Хоча тоді було не багато спільного з романтикою. Вони сумували, були заклопотані різними питаннями.
«Можна сказати, чим ближче вони наближалися до гробу, то ставало світліше. З гробу вже йшло світло, гріб наповнився життям. Хоча вони були готові виявити свою любов і пошану померлому. Коли говорили про важкий камінь при вході до гробу, то це міг бути також стан їхніх люблячих сердець, пригнічених смертю Вчителя», – припустив він.
Владика Володимир вважає, що жінки мали право по-людськи боятися, але йшли до гробу. «Подорож мироносиць до гробу – це якраз той випадок, коли любов домінує над обов’язком. Вони не знали детальної інформації про ситуацію біля гробу, бо мали лише інформацію про поховання улюбленого Вчителя»,- переконаний він.
«Порожній гріб на перший погляд злякав жінок. Але юнак в білій одежі їх заспокоює: «Не бійтеся». Нарешті після смерті Вчителя хтось зацікавився їхнім станом. Вирішальним моментом для мироносиць є зустріч з Воскреслим.
Потім ці жінки мали розповісти про цю подію учням і Петрові. Петрові важливо було донести навіть цей факт, що прощене відречення. Згодом сам Спаситель запитає його про визнання любові», – зазначив проповідник.
Архиєрей звернув увагу, що євангельське слово розпочинається розповіддю про Йосифа Ариматейського. Про нього та його вчинок любові нагадує нам і тропар сьогоднішньої неділі. Він, як і Никодим не могли вирішити, чи стати учнями Ісуса, спочатку були до Ісуса на віддалі, може такими підпільними прихильниками, але до кінця чомусь не стали явними учнями. Ісус мусів їм симпатизувати, якась притягаюча сила йшла від Вчителя. Може страх чи суспільна позиція не дозволяла цілком приєднатися до Ісуса Христа.
«Йосиф прийшов до Пилата просити тіло Ісуса для поховання. Тим самим визнав причетність до Вчителя. Це велика відвага. Коли всі повтікали, вже навіть не було кому зрадити Ісуса, кому похоронити, приходить цей нерішучий чоловік», – підкреслив він.
«Йосиф віддає свій гріб, витесаний у скелі. Ісус, який народився у стаєнці, який не мав де голову приклонити, брутально помирає на хресті, завдяки Йосифу щонайменше отримує достойний гріб. Йосиф зробив дуже правильну інвестицію. Може він навіть сам не розумів, наскільки він далекоглядний, а інвестиція перспективна. Йосиф з Ариматеї втратив не лише гріб, бо напевно тримав його для себе, але також репутацію в суспільстві, людську славу. Але це тривало недовго, лише два дні. Тепер цей гріб є найбільшим місцем паломництва для християн. Завдяки Христовому Воскресінню з цього гробу засяяло життя, також і для Йосифа», – ствердив владика Володимир.
«Що нас може навчити нинішня неділя?» – роздумує архиєрей, – Все рано чи пізно минає: система, посада… Так важливо залишитися людиною. А людина покликана любити та служити. Пригадую собі вже давнішу розмову з одним чиновником. Він мені пояснював, що чиновник є слугою системи. Але будь яку систему творять люди. Зрештою, система змінюється чи зникає. Або викидає ту чи іншу людину. І як жити далі людині, коли її поважали лише з огляду на посаду. Як жити людині, яка діяла проти сумління?
«Згадані особи, над якими нині роздумуємо, є чудовим прикладом вірності. Вони не були досконалі, але вірні. Тому достойно пройшли життєвий шлях, зробили правильні інвестиції на перспективу», – наголосив владика Володимир.
