5 лютого 2024 року, в Архикатедральному соборі святого Юра, відбувся вечір для медичних працівників та їх пацієнтів, за участі єпископа-помічника Львівської архиєпархії владики Володимира та відповідального за вечір — о. Ростислава Будзана.
Молитовний вечір розпочався Божественною Літургією, під час якої усі бажаючі були запрошені приступити до Тайни Сповіді.
З духовним словом звернувся владика Володимир.
«Вітаю всіх учасників молитовного вечора. Особливі вітання тим, хто служить в сфері медицини. Нагадую, що ми сюди прийшли не на конференцію, не на нараду, не на дискусію, бо цього ви маєте достатньо в буденному професійному житті. Ми прийшли на молитву. Беремо з собою на цей молитовний вечір хворих людей, зокрема, наших пацієнтів», — зазначив єпископ-помічник.
Він зауважив, що завершився різдвяний час в календарі, але актуальними залишаються роздуми на тему життя.
«Життя має цінність від моменту зачаття аж до природної смерті. Життя – це щось більше ніж тире між двома датами, між датами народження і смерті, як це можна зустріти в біографії людей чи на надгробному пам’ятнику. Життя – це кожна прожита хвилина. Життя є вже до народження, воно є і після смерті у вічності.
Ісус, будучи Богом, у постаті Марії вибрав собі матір, щоб в такий спосіб прийти на землю. Дар материнства має продовження і до наших днів»,— підкреслив архиєрей.
Далі владика Володимир привів приклад італійської лікарки Жанна Беретта Молля, яка служить як великий приклад любові. (http://heilige-gianna.ch. )
Народилася 1922 року біля Мілану в Італії. Після успішних студій стала дитячою лікаркою. Була одружена з інженером Піетро Молля. У віці 40 років ця лікарка очікувала четверту дитину. Але на другому місяці вагітності довідалася трагічний діагноз, внаслідок якого була змушена прийняти рішення: дарувати життя дитині і померти самій чи навпаки. Вона дуже просила рятувати життя дитини і була готова на все. Вона була переконана, що вбивати життя – є гріхом.
40 років – це квітуче життя. Їй нелегко було прийняти смерть заради дитини, бо любила свого чоловіка, якому писала за кілька днів до весілля: «Любов є найгарнішим відчуттям, яке Господь вклав в душу людини». Жанна без сумніву любила своїх трьох дітей. Тому нелегко було залишити молодого вдівця з трьома сиротами і четвертим немовлям. Але найбільше вона любила життя. І може саме тому вирішила подарувати життя.
20 квітня 1962 року – а це була Страсна Пятниця – прибула Жанна в пологову клініку. В Страсну Суботу народилася її четверта дитина, Жанна-Емануеля. Нажаль самопочуття матері погіршилося і через тиждень 28 квітня 1962 року вона відійшла до вічності. Її останні слова були: «Ісусе, люблю Тебе!» Без сумніву, Ісус, який народився в Вифлеємі для того, щоб віддати своє життя за людину, почув її слова. Напевно вийшов назустріч Жанні до брам Свого Царства привітати її.
16 травня 1992 року лікарка Жанна була проголошена святою. Це свято було гімном прослави любові. На цьому святі в центрі уваги був її вже старенький вдівець, якому виповнилося 92 роки та четверо дітей. Але напевно найбільш зворушливим був той момент, коли четверта дитина Жанни, саме ця врятована Емануєля разом зі стареньким батьком підходили привітатися з Папою Римським. Думаю, що цілий світ на декілька секунд затамував подих. Які чуда робить любов, які чуда робить любляче серце медика.
Жанна Беретта Молля є велика свята наших днів. Це велика товаришка, а ще більше покровителька особливо всіх матерів, які стоять перед подібними рішеннями. Ця скромна жінка-лікарка є великою вістункою любові. Вона є гарним прикладом для подружніх пар, які обіцяють собі взаємну любов. Вона є прикладом для лікарів, які покликані стояти на сторожі людського життя.
На переконання владики Володимира любов не може бути замкнена в собі. Вона мусить бути дарована. Ми кажемо, що егоїст – це той, який любить лише себе самого. Я не думаю, він є скоріше рабом власного «Я», а рабство несумісне з любов’ю.
«А медик – це носій, служитель любові. Бо з любові і турботи про потребуючу людину повстала медицина», — підкреслив єпископ-помічник.
«А людина може вбивати ненароджене життя. І напевно знайдуться на це причини. Але варто почекати і після народження глянути в оченята немовляти. Пригадую собі випадок мого такого пасторального досвіду. В одній нашій церкві, коли молода жінка стояла перед дуже тяжким вибором – як прийняти зачате життя, як сказати до цього вже зачатого життя: Я чекаю на Тебе. Вона мала також відносно поважні причини, щоб не прийняти. Дуже з тим всім мучилася. Не пам’ятаю деталей нашої розмови, але в центрі цього процесу була віра і молитва. І безсумнівно перемогла любов. Часом зустрічаю цю жінку разом з малою дівчинкою. І при кожній зустрічі ця мати повторює: Я не можу собі уявити життя без тої дитини, хоча вона буває і нечемна», — поділився архиєрей.
«Часом стільки треба боротися за життя, над тим працюють цілі клініки (транплантація серця, рук …), а іншої сторони людина нищить життя через аборти, алкоголізм…
Сьогодні в глибокій тишині серця хочу питати Ісуса: Ісусе, що Ти думав, коли народився в яскині у Вифлеємі, що Ти відчував? Чому Ти взагалі прийшов на землю?
Ісус і надалі приходить до нас. Він приходить дуже часто у постаті іншої людини, зокрема хворої. Він може прийти у постаті малої дитини чи пригніченої мами.
Подякуймо Богові за дар нашого життя. Також за людей, яким ми покликані служити», — зазначив владика Володимир.
Після духовного слова був час на роздуми в тиші.
Насамкінець медики помолилися Молебень до святого Герарда.
