25 неділя Еф 4,1-6: Лк 10,25-37 (о. д-р Турконяк Р.) Військова Академія 26.11.2023.
Святий апостол Павло, звертаючись до мешканців міста Ефезу, зрештою, в якому він довго перебував, просив, – навіть більше, благав, щоб вірні, яких він навчав, поводилися відповідно до звання. Тобто, відповідали своєму покликанню, гідно виконували волю Бога. Це не означає, лише, щоб молитися та перебувати недалеко храму, але значить, щоб кожне покликання: батька, матері, інженера, священника, бібліотекара, лікаря, військового, вихователя, викладача тощо – виконувати добре!
Тепер у нас війна, потрібно гідно захищати свою країну, своїх рідних, краян, дітей та дорослих, усіх, хто мешкає у нашій країні. А на війні, як приходиться захищати? Перепрошую, знищувати ворога, бо інакше він знищить нас. Ми добре знаємо вислови московських керівників, які спрямовані на те, щоб знищувати українців! У давніших повідомленнях програми «Блискавка», один російський полонений відповідав, що, коли його обміняють, він не бачить себе ніде інше, як йти в України та вбивати наш народ! …Ми знаходимося на своїй землі, не в чужій країні, наш захист справедливий, ворог прибув, щоб нас знищити.
Трішки подумаймо про євангельський текст святого апостола Луки, який описує історію зустрічі Христа, Сина Божого, із учителем закону, законником. Він, мабуть, не один раз прислухався до навчань Ісуса й вирішив запитати, що йому робити, щоб осягнути щасливе життя у вічності. Вірив, що після смерті тіла, існує життя духа. Тому що він законник, Ісус промовив до нього, теж, запитанням: «… Що в законі написано? Як читаєш?» І той твердив Ісусові, щоб любити Бога та любити ближнього. Тоді Господь вказав йому, щоб він виконував це і житиме. Але законник не здавався, бажав почути щось більше й запитав про ближнього? Чому запитав про ближнього? Тому, що уважав Ісуса за компетентного Учителя, бо у євреїв ближніми були ті, хто належали до їхнього народу та навернені з юдаїзму, а чужинці були виключені. А Ісус не став вдаватися в дисусії, лиш, розповів притчу, щоб бесідник сам визначив. Йшлося про те, що один чоловік йшов з Єрусалиму в місто Єрихон, натрапив на розбійників, ті його побили, нанесли ран, усе забрали й ледве живого залишили. Тією дорогою йшли служителі синагоги: священик та левіт, які побачили напівмертву людину й залишили її. Мабуть, пояснювали собі, що їм не можна доторкатися пораненої людини, бо стануть нечистими, такі були правила… Згодом, тим шляхом слідував самарянин, чужинець, ким погорджували євреї, відверталися від них… А самарянець зупинився, приблизився до побитої людини, проявив милосердя, обмив та перев’язав рани, уживав вина та олії, щоб зменшити біль та вчинити безпечнішими рани. Потім посадив на свою худобину та привіз до пансіонату. Знайшов власника пансіонату, переночував, заплатив за постраждалого й сказав, що він повернеться до нього і заплатить, коли той більше потребуватиме. Самарянець просив власника, щоб він доглядав за потерпілим, бо милосердя стояло вище від коштів та ритуального очищення, яким оправдовувалися служителі синагоги. По усьому, Ісус запитав законника, кого він уважає за ближнього? Почув відповідь, що той, хто змилосердився; єврей оминув слова самарянець, бо вони не приятелювали між собою. Ісус зруйнував твердження євреїв, що ближніми є лиш ті, хто з їхнього народу!
Ближнім є кожна особа, яка потребує нашої помочі! Господь сказав законникові, щоб він чинив так, як вчинив самарянин: «… Іди й роби так само!» Добро, слід робити всюди й завжди, навіть, неприятелеві, коли той знаходиться у трудному становищі…
