Митрополит Ігор: «Пам’ятаймо, що вічність дуже близько, чинімо добрі діла, вміймо побачити ближнього в потребі й допомогти»

-
Post font size
+

22 неділя Гл 6,11-18; Лк 16,19-31 (о. д-р Турконяк Р.) Рудно 05.11.2023.

Святий апостол Павло писав свого листа-повчання до галатів, мешканців Галатії, що були нащадками античних галів й оселилися в околицях між Кападокією та Понтом – Мала Азія. Павло захворів й залишався серед галатів на довший час. Проповідував їм і вони радо увірували в Господа та Євангелію. Коли Павло залишив галатів, юдеї схилили їх до обрізання та юдаїзму – переконали, що до спасіння треба вірити у старий закон, зберігаючи його приписи. Апостола Павла дуже заболіло те, що галати обрізувалися, відрікалися віри в Христа, приймаючи юдаїзм! Він різко написав: «О, нерозумні галати! Хто вас спокусив [не коритися правді], – адже перед вашими очима був образ Ісуса Христа розіп’ятого?» (Гл 3,1). Павла боліла душа, тому він, уболіваючи, писав їм: «Бачте, якими великими літерами написав я вам своєю рукою!» (Гл 6,11). Павло підкреслив посланням, яке написав великими літерами, щоб вони розуміли важність віри, яку були прийняли та справу спасіння своїх душ. Він дуже уболівав, пережив це і зазначив, що писав своєю рукою, а не диктував! Одне речення, а так багато правди, віри, болю за тих, кому голосив слово Боже, хто прийняв Євангеліє. А ті, згодом відступили, дали себе звести на манівці. Павло навчав, що ті, хто намовили їх відступити від правдивої віри, бояться, щоб їх не переслідували, тому вони іншим вчиняли грішну послугу. Намовляли інших на відступство від віри у Христа, щоб від певних старших отримати похвалу. Він говорив про себе, що він радий, що може лише хрестом Ісусовим хвалитися, – не бажає людської похвали, яка, у більшості випадків, не приносить добра для душі!!

Апостол Павло не юнак і не чоловік, що обзирається за похвалами, він – зрілий духовний муж, який в усьому шукав слави Божої, щоб спонукати ближніх більше любити Христа. Він не нарікав, а втішався ранами на тілі, мабуть не стигмами, а шрамами, які отримав від побиття камінням та киями: «Від юдеїв дістав п’ять разів по сорок ударів без одного. Тричі киями був я битий. Один раз був каменований…» (2Кр 11,24-25). Ось, чим хвалився святий апостол Павло. Не стидався, що був побитий за віру в Ісуса Христа, був вірний Богові до кінця. Святий апостол Павло навчає нас, що потрібно дорожити вірою, не давати себе звести іншим віровченням та відступництвом від віри. Віра в єдиного Бога, в милосердного Ісуса Христа, який помер за нас на хресті, служіння і любов до нього, спасає кожну людину!

Пам’ятаємо слова Ісуса до кровоточивої жінки, яка просила його про зцілення, а він до неї промовив: «… Дочко, віра твоя врятувала тебе, іди з миром …» (Мр 5,34).

Святий апостол Лука представив фарисеїв та грошолюбів, що насміхалися з Ісуса, а він проголосив: «Швидше небо й земля минуться, ніж пропаде хоч одна риска із закону» (Лк 16,17). І відразу Господь розповів притчу про багача та Лазаря. Це, мабуть, вічна тема багатих та бідніших людей?! Хоч декому на тому не залежить, бо є чимало таких осіб, що задовольняються тим, що посідають. Але у притчі не йшлося про якесь протистояння, лише про відношення між багатим та бідним чоловіком; і не те, що бідним, а злиденним, хворою опущеною людиною – Лазарем.

Бідака мав ім’я, а багача Ісус представив безіменним. Видно, що такі типажі, як зарозумілий багач, навіть не заслуговують на ім’я?! Так, про багатого Господь повідомив, що пишно одягався в дорогу одежу і розкошував на бенкетах. А Лазар був одягнутий в струпи, лежав при воротах багатої людини і мав скромне бажання: насититися тим, що падало зі столу багача. Лазар не нарікав та не оскаржував нікого, терпеливо приймав свою долю. Подібну історію зустрічаємо з жінкою-хананейкою, яка просила Ісуса, щоб прогнав біса з її доньки. Ісус сказав, що він прийшов «до загиблих овець дому Ізраїлю». А жінка Ісусові: «… Так, Господи, але й щенята їдять кришки, що падають зі столу їхніх панів» (Мт 15,27). А пихатий вельможа навіть через своїх слуг не відзивався, щоб принести крихту поживи для Лазаря.

Хананейка сказала Ісусові про щенят, а Лазар в очах багатого, навіть на таку назву не заслуговував. Щеняті потрібно щось дати, а хворому Лазарю нічого не приносили з-під столу багача, бо він – нижче щеняти, ніхто в очах магната. Виснажений голодом, спрагою, спекою та негодою, тéрплячи болі від струпів, бідний Лазар помер. І Господь сказав, що ангели понесли його на лоно Авраама. Лазар – спасенний! Немає струпів, не хоче їсти ані пити, одягнутий духовною красою, радісний навіки та щасливий! На землі був злидарем, у другому світі – одягнутий у невимовну радість! На землі терпів, а на лоні Авраама – навіки перебуває та потопає у розкоші. Такого пишного стану та радості ніхто й ніколи не відбере у Лазаря, бо його нагородив Господь!

А багатому не допомогли великі гроші та багатства, не заступилися за нього можновладці та бенкетуючі? Він, теж помер, і його поховали, але ангели не несли! На світі, в якому жив, тіло багача поховали в землю, а душа опинилася у пеклі. Закричав до Авраама, коли побачив Лазаря та просив, щоб Лазар охолодив його язик, вмоченим у воду пальцем. На землі розкошував, а у вічності, охоплений полум’ям, багач не живе – лиш мучиться. Виходу немає, виходу не буде – залишиться у стані випробування полум’ям навіки!

Багато заможних людей чимало мають, ще й крадуть багатства! Для чого їм це? Якщо не ділитимуться з бідними, не допомагатимуть злиденним та убогим – багато вогню забезпечать собі у вічності. Там газ не горить, нафта не продається, золота не купують. Осудженим у вічності на кару, все багатство стане великою мукою, безкраїм терпінням! Не треба заздрити заможним з їхнього багатства, бо для багатьох – це дар від Бога, як Авраам був багатим, але отримав у вічності нагороду від Господа! Необхідно співчувати тим багатіям, які несправедливим шляхом: підлою хитрістю, розбоєм, погрозами та крадіжками набули своє багатство. Ось різна доля двох осіб, які поруч жили на землі. Багач міг своєю увагою та співчуттям допомогти Лазареві. Мав багато слуг, одним кивком голови міг вказати на Лазаря і той би не голодував. Але ні, оминав Лазаря, навіть, нічого з-під стола не велів подати бідаці. Жодного співчуття та милосердя не посідав відносно бідних! Тому одного разу Ісус, вказуючи на багатого юнака, промовив: «… Щиру правду кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне» (Мт 19,23).

Пам’ятаймо, що вічність дуже близько, чинімо добрі діла, вміймо побачити ближнього в потребі й допомогти. Багач бачив злиденного Лазаря при своїх воротах, але не допоміг?! Пізнав його у вічності, але уже було запізно, бо наявна глибока безодня не дає змоги нікому й ніколи перейти!

Останні новини

7 вересня 2024 року, о 17:30, в Архикатедральний Собор св. Юрія, до 40 річчя відходу у вічність Блаженнішого...
У п’ятницю, 6 вересня 2024 року, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика...
У кожної спільноти є власні вкрай важливі спогади минувшини, власний поколіннєвий контекст. Але минуле — це не просто...
5 вересня 2024 року в Національному університеті «Львівська політехніка», за участі єпископа-помічника Львівської архиєпархії Владики Володимира, відбулася презентація...
У середу, 4 вересня 2024 року, у приміщенні курії Львівської Архиєпархії Протосинкел Владика Володимир представив п. Оресту Чемерису,...