П’ятеро кардиналів Католицької Церкви написали до Святішого Отця нові dubia – питання з проханням пояснити справи щодо віри і моралі, які турбують їх. Підписантами є кардинали Вальтер Брандмюллер, Раймонд Лео Берк, Хуан Сандовал Іньїгес, Роберт Сара та Джозеф Зен Зе-кіун. Папа надав їм відповідь, однак, за словами кардиналів, вона їх не задовільнила. Тому вони поставили чергові запитання у вигляді переформульованих dubia. Відповіді вони не отримали, тому 2 жовтня опублікували усю переписку, додаючи лист до вірних.
У dubia до Святішого Отця від 10 липня 2023 року кардинали поставили п’ять запитань. Вони хотіли знати, чи, на думку Франциска, Церква може змінювати Об’явлення Боже, відповідно до духу сучасного часу; чи можна в Католицькій Церкві благословляти гомосексуальні зв’язки; чи синодальність, як про це говорить Папа, насправді є найвищим критерієм, що регулює життя Церкви; чи можна уділяти жінкам священничі свячення; чи, на думку Папи, для отримання таїнственного розгрішення необхідним є жаль за гріхи та постанова поправи.
Усі запитання базувались на висловах Святішого Отця, які, на думку п’яти кардиналів, викликають серйозні сумніви; а також на основних елементах дискусій навколо Синоду про Синодальність.
Папа Франциск відповів на dubia кардиналів у листі від 11 липня. Однак кардинали визнали, що папські відповіді породжують лише подальші запитання і не розвіюють тих сумнівів, що існують зараз. Тому 21 серпня вони надіслали до Святішого Отця переформульовані dubia. На них відповіді вони вже не отримали; і саме тому вирішили 2 жовтня опублікувати усю переписку з Папою, додаючи окремого листа до вірних.
Публікуємо переклад листів у хронологічному порядку, за винятком відповіді Папи, яка, з його волі, має залишитись непублічною.
***
Dubia п’яти кардиналів від 10 липня 2023 р.
Dubium 1 стосовно твердження, що маємо тлумачити Боже Об’явлення відповідно до модних культурних та антропологічних змін.
Після заяв певних єпископів, яких ані не скоригували, ані не позбавили служіння, ставимо питання чи у Церкві Боже Об’явлення має підлягати новій інтерпретації, відповідно до культурних змін наших часів і відповідно до нового антропологічного бачення, яке ці зміни пропагують; чи також Боже Об’явлення є зобов’язуючим назавжди, незмінне і тому його не можна заперечити, відповідно до наказу ІІ Ватиканського собору, що Богу, який об’являє, належить «послух віри» (Dei Verbum 5); що те, що було об’явлене для спасіння усіх, повинно залишатись «назавжди збережене в цілості» та живе, та бути «передане усім поколінням» (7); і що поступ розуміння не тягне за собою жодної зміни в істині і словах, оскільки віра була передана «раз і назавжди» (8), а Вчительський Уряд не є понад Божим Словом, але навчає лише того, що було передане (10).
Dubium 2 щодо твердження, що поширена практика благословення зв’язків осіб однієї статі відповідала б Об’явленню та Вчительському Уряду (ККЦ 2357).
Відповідно до Божого Об’явлення, підтвердженого у Святому Письмі, якого Церква «з Божого наказу і з допомогою Святого Духа побожно слухає, віддано оберігає та вірно пояснює» (Dei Verbum 10): «На початку» Бог створив людину на свій образ, чоловіком і жінкою створив їх і благословив їх, щоб були плідними (пор. Бт. 1,27-28), причому Апостол Павло навчає, що заперечення відмінностей статей є наслідком заперечення Творця (Рим. 1, 24-32). Ставимо запитання: Чи Церква може відійти від цього «принципу», вважаючи його, всупереч навчанню «Veritatis Splendor 103», звичайним ідеалом і приймаючи як «можливе добро» об’єктивно гріховну ситуацію, таку як одностатеві зв’язки, і водночас не зраджуючи об’явлену доктрину?
Dubium 3 стосовно твердження, що синодальність є «конститутивним виміром Церкви» (Апостольська конституція Episcopalis Communio 6), що означало би, що Церква зі своєї природи є синодальною.
Враховуючи, що Синод Єпископів не представляє Колегіум Єпископів, а є лише дорадчим органом Папи, оскільки єпископи, як свідки віри, не можуть делегувати своє визнання істини, ставимо запитання чи синодальність може бути найвищим критерієм, що регулює постійний уряд Церкви, не спотворюючи установленого її Засновником конститутивного порядку, відповідно до якого найвища і повна влада Церкви виконується як Папою, силою його уряду, так і Колегіумом Єпископів разом з його главою – Римським Понтифіком (Lumen Gentium 22).
Dubium 4 щодо підтримки з боку духовенства і теологів теорії, відповідно до якої «теологія Церкви піддалась зміні», і тому священничі свячення можна уділяти жінкам.
Після висловлювань певних церковних достойників (яким ані не дорікнули, ані не позбавили служіння), відповідно до яких разом із ІІ Ватиканським Собором змінилась теологія Церкви і значення Святої Літургії, ставимо запитання чи надалі є зобов’язуючим dictum ІІ Ватиканського Собору, відповідно до якого «царське священство вірних і священство службове, або єрархічне, розрізняються за суттю, а не лише за ступенем» (Lumen gentium 10), а також що пресвітери силою «святої влади священничого принесення жертви і відпущення гріхів» (Presbyterorum ordinis 2) діють від імені і в особі Христа Посередника, через Якого духовна жертва вірних стає досконалою. Щобільше ставимо запитання про те, чи навчання, що міститься в апостольському листі св. Івана Павла ІІ «Ordinatio Sacerdotalis», який стверджує, як остаточну істину, неможливість уділяти священничі свячення жінкам, зберігає свою чинність, щоб таким чином це вчення більше не ставало предметом зміни чи вільних дискусій пастирів та теологів.
Dubium 5 стосовно твердження «прощення є правом людини» і наполягання Святішого Отця на обов’язку давати розгрішення усім і завжди, так наче покаяння не є необхідною умовою сакраментального відпущення гріхів.
Ставимо запитання чи надалі залишається зобов’язуючим вчення Тридентського Собору, відповідно до якого жаль за гріхи каянника, що полягає у відверненні від вчиненого гріха з наміром більше не грішити (Сесія XIV, Розділ IV: DH 1676), є необхідним з точки зору чинності таїнственної сповіді, відповідно до чого священник повинен відкласти розгрішення у випадку, коли є очевидно, що ця умова не виконується.
Ватикан, 10 липня 2023 р.
Кардинал Вальтер Брандмюллер
Кардинал Раймонд Лео Берк
Кардинал Хуан Сандовал Іньїгес
Кардинал Роберт Сара
Кардинал Джозеф Зен Зе-кіун SDB
***
Переформульовані dubia від 21 серпня 2023 р.
до Його Святості Папи Франциска
Святіший Отче!
Ми дуже вдячні за відповіді, які Ви захотіли нам надати. На початку хочемо пояснити, що поставили ці запитання не зі страху перед діалогом з людьми наших часів, ані перед питаннями про Христове Євангеліє, які вони могли б нам поставити. Насправді, як і Ваша Святість, ми переконані, що Євангеліє надає повноту людському життю і надає відповіді на усі наші запитання. Стурбованість, яка спонукає нас, є іншою: Нас непокоїть те, що існують пастирі, які ставлять під сумнів здатність Євангелія перемінювати серця людей і більше не пропонують їм здорову доктрину, але «науку, відповідно до власних пожадань» (пор. 2 Тим.4,3). Нам важливо, щоб було зрозуміло, що Боже милосердя не полягає на прикритті наших гріхів, але є набагато більшим, оскільки дозволяє нам відповісти на Його любов через дотримання Його заповідей, тобто через навернення і віру в Євангеліє (пор. Мк. 1,15).
Зберігаючи таку ж щирість, з якою Ви відповіли нам, мусимо додати, що Ваші відповіді не розвіяли наших сумнівів, але ще більше поглибили їх. Тому відчуваємо відповідальність, переформулювавши, повторно висловити ці запитання до Вашої Святості, якому – як наступнику Петра – Господь доручив завдання утверджувати братів у вірі. Ця справа є дуже нагальною перед обличчям Синоду, що наближається, і який багато хто хоче використати для того, щоб заперечити католицьку доктрину у тих питаннях, яких стосуються наші dubia. Тому ще раз ставимо наші запитанням до Вас таким чином, щоб можна було відповісти на них простими «так» або «ні».
1. Ваша Святість наполягає, що Церква може поглиблювати своє розуміння депозиту віри. Власне цього навчає Dei Verbum 8, і це є частиною католицької доктрини. Відповідь Вашої Святості, однак, не враховує нашої стурбованості. Багато християн, в тому числі душпастирі та теологи, сьогодні аргументують, що культурні і антропологічні зміни наших часів повинні підштовхнути Церкву навчати протилежне до того, що вона навчала завжди. Це стосується не другорядних питань, а тих, які є основними для нашого спасіння, такі як визнання віри, суб’єктивні умови допущення до таїнств та дотримання морального закону. Тому хочемо переформулювати наше dubium: чи Церква може сьогодні навчати доктрин, що суперечать тим, які навчала раніше у питаннях віри і моралі, чи через Папу (який промовляє) ex cathedra, чи в рамках визначень екуменічного собору, чи в рамках звичайного універсального маґістеріуму Єпископів, розпорошених по всьому світу (пор. Lumen Gentium 25)?
2. Ваша Святість наполягає на факті, що не можна плутати подружжя із іншими типами зв’язків статевого характеру, а тому слід уникати усіляких обрядів чи сакраментального благословення пар однієї статі, які могли б провадити до такого типу замішання. Однак, наша стурбованість стосується чогось іншого: нас хвилює, що благословення одностатевих пар може створити замішання у будь-якому випадку, не лише тому, що може спричинити, що вони будуть вважатись чимось аналогічним до подружжя, але і тому, що гомосексуальні акти були б практично представлені як добро, чи принаймні як можливе добро, про яке Бог просить людей на шляху до Нього. Тому перефразуємо наше dubium: Чи можливо, що за певних обставин священник міг би поблагословити зв’язки між гомосексуальними особами, припускаючи в такий спосіб, що гомосексуальна поведінка як така не була б суперечна Божому закону і шляху даної особи до Бога? Із поданим dubium є потреба підняти ще одне: чи вчення, яке підтримує універсальний звичайний маґістеріум, відповідно до якого усілякий позаподружній статевий акт, а особливо гомосексуальний акт, об’єктивно є важким гріхом проти Божого закону, незалежно від обставин, в яких відбувається і від наміру, з яким реалізується, продовжує бути актуальним?
3. Ви наполягали, що Церква має синодальний вимір, в якому усі, включаючи вірних мирян, є покликані до участі і висловлювання своєї думки. Наша трудність, однак, полягає в іншому: сьогодні майбутній Синод про «синодальність» представляється так, наче у сопричасті з Папою він становить найвищу владу в Церкві. Однак, Синод Єпископів є дорадчим органом Папи; він не є репрезентацією Колегіуму Єпископів і не може вирішувати питання, якими він займається, ані видавати декрети у тих справах, хіба що у певних випадках Римський Понтифік, обов’язком якого є ратифікувати рішення Синоду, чітко надасть йому вирішальний голос (пор. кан. 343 ККП). Цей пункт настільки ключовий, що не залучати Колегіум Єпископів у такі справи як ті, що планує порушити наступний Синод, і які стосуються самої структури Церкви, було би власне всупереч корінням тієї синодальності, яку цей Синод так хоче пропагувати. Тому переформулюємо наше dubium: чи Синод Єпископів, що має зібратись у Римі і до складу якого увійдуть лише обрані представники душпастирів і вірних, буде вирішувати щодо доктринальних чи душпастирських питань, стосовно яких має висловлюватись, найвищою владою у Церкві, що належить виключно Римському Понтифіку та, una cum capite suo, Колегіуму Єпископів (пор. кан. 336 ККП)?
4. У своїй відповіді Ваша Святість пояснив, що рішення св. Івана Павла ІІ, виражене у «Ordinatio Sacerdotalis», слід остаточно підтримати, і слушно додали, що необхідно розуміти священство не в категоріях влади, а в категоріях служіння, для того, щоб правильно розуміти рішення нашого Господа зарезервувати священничі свячення виключно за чоловіками. З іншого боку, в останньому пункті своєї відповіді Ви додали, що це питання може бути предметом подальших досліджень. Нас турбує, що дехто може інтерпретувати це речення як рівнозначне з тим, що це питання ще не було розглянуте в остаточний спосіб. По суті, св. Іван Павло ІІ підтверджує в «Ordinatio Sacerdotalis», що ця доктрина навчалась в непомильний спосіб в рамках звичайного і універсального маґістеріуму, а тому належить до депозиту віри. Такою була відповідь Конгрегації науки віри на сумніви щодо цього апостольського листа, і цю відповідь підтвердив сам Іван Павло ІІ. Тому мусимо перефразувати наше dubium: чи Церква в майбутньому могла би мати можливість уділяти священничі таїнства жінкам, заперечуючи таким чином, що виключне зарезервування цього таїнства для охрещених чоловіків належить до самої суті Таїнства Рукоположення, яке Церква не може змінити?
5. На завершення, Ваша Святість підтвердили вчення Тридентського Собору, відповідно до якого чинність сакраментального розгрішення вимагає жалю грішника, що пов’язано із постановою більше не грішити. Ваша Святість заохотили нас, щоб ми не сумнівались у безмежному Божому милосерді. Хочемо повторити, що наше запитання не виходить із сумнівів у величі Божого милосердя, а навпаки, виникає із усвідомлення, що це милосердя є настільки великим, що ми спроможні навернутись до Нього, визнати наші провини і жити так, як Він нас навчив. У свою чергу, дехто міг би тлумачити Вашу відповідь як значення того, що саме приступання до сповіді є достатньою умовою для того, щоб отримати розгрішення, оскільки неявно могло включати визнання гріхів і покаяння. Тому хочемо перефразувати наше dubium: Чи може каянник, який, хоча і визнає свій гріх, відкидає намір в будь-якому випадку не чинити його знову, отримати у важний спосіб сакраментальне розгрішення?
Ватикан, 21 серпня 2023 р.
Кардинал Вальтер Брандмюллер
Кардинал Раймонд Лео Берк
Кардинал Хуан Сандовал Іньїгес
Кардинал Роберт Сара
Кардинал Джозеф Зен Зе-кіун SDB
До відома: Його Еміненція кардинал Люїс Франціско Ладарія Феррер, ТІ
Повідомлення до Христових вірних (кан. 212 § 3)
cтосовно Dubia, надісланих Папі Франциску
Брати і сестри у Христі!
Ми, члени Священної Колегії Кардиналів, керуючись обов’язком усіх вірних «виявляти свою думку святим пастирям у справах, що стосуються добра Церкви» (кан. 212 § 3), а, понад усе, відповідно до відповідальності кардиналів «допомагати Римському Понтифіку…індивідуально…особливо у щоденній турботі про вселенську Церкву» (кан.349), розглянувши різні заяви високо поставлених представників духовенства, що стосуються перебігу найближчого Синоду Єпископів, що є відкрито суперечними постійній доктрині та дисципліні Церкви, і які призвели і продовжують вести до великого замішання і впадання в помилку серед вірних та інших осіб доброї волі, ми висловили своє найглибше занепокоєння на адресу Римського Понтифіка. У нашому листі від 10 липня 2023 р., послуговуючись перевіреною практикою подавати dubiа (запитання) начальнику, щоб дати йому нагоду пояснити, шляхом його відповіді, доктрину і дисципліну Церкви, ми подали п’ять dubia Папі Франциску, копію яких додаємо. У листі від 11 липня 2023 р. Папа Франциск відповів на наш лист.
Ознайомившись із його листом, що не відповідав практиці responsa ad dubia (відповіді на запитання), ми переформулювали dubia, щоб отримати чітку відповідь, оперту на одвічній доктрині та дисципліні Церкви. У нашому листі від 21 серпня 2023 р. ми представили Римському Понтифіку переформульовані dubia, копію яких додаємо. Від тоді ми не отримали відповіді на переформульовані dubia.
Маючи на увазі важливість справи dubia, особливо перед обличчям сесії Синоду Єпископів, що наближається, вважаємо своїм обов’язком повідомити про це вас, вірних (кан. 212 § 3), щоб ви не піддавались замішанню, помилкам та знеохоченню, а радше молились на вселенську Церкву, а особливо за Римського Понтифіка, щоб Євангеліє проголошували щоразу чіткіше і слідували йому все більш вірно.
Ваші у Христі,
Кардинал Вальтер Брандмюллер
Кардинал Раймонд Лео Берк
Кардинал Хуан Сандовал Іньїгес
Кардинал Роберт Сара
Кардинал Джозеф Зен Зе-кіун SDB
Рим, 2 жовтня 2023 р.
Переклад: Католицький оглядач
Фото – pch24.pl
