Отець Роман Стефанів: «Свято Успіння дає нам надію, бо Матір Божа не померла, а тільки уснула»

-
Post font size
+

Успіння Пресвятої Богородиці завершує церковний рік. Але завершує його тим, що дає нам надію. Про це напередодні свята каже о. Роман Стефанів — настоятель парафії Успіння Пресвятої Богородиці, що у Львові на вулиці Максимовича 2Б. Ми поговорили з ним про життя парафії, спільноти, які тут функціонують, про будівництво церкви та її символізм, а також про головні сенси свята і взірець Марії на дорозі нашого спасіння.

— Отче, пригадайте яким був ваш шлях на парафії Успіння Пресвятої Богородиці, адже ви тут від початку її зародження і становлення.

— Я прийшов сюди сотрудником у 2002 році. Пригадую, ми ще молилися у старій каплиці, яка була в аварійному стані. Колись її зводили як тимчасову, тому очевидно, що постала потреба у будівництві нової святині. Камінь під новий храм освятили того ж 2002 року. А в 2014 трагічно загинув наш парох — о. Мирослав Солтис. Після цього Митрополит призначив мене адміністратором, а згодом парохом, яким я служу дотепер.

— З якими викликами стикнулися ставши адміністратором парафії, ще й після трагічної загибелі попереднього пароха?

— Коли щось стається раптово — це ставить перед тобою багато викликів. У нас було чимало незавершених планів: перш за все, хотіли запустити катехитичну школу, а другим важливим завданням стало завершення будівництва церкви. Приходилось приймати важливі рішення, виникали проблеми, які стосувалися функціонування парафії, діяльності наших спільнот. Все це потребувало дій, але з Божою допомогою, помалу, ми рухалися вперед. З 2014-го року у нас повноцінно функціонує катехитична школа імені блаженного священномученика Миколи Чернецького. Маємо семеро катехитів і директора школи. Молодих катехитів скеровуємо на навчання. Я ставлю важливий акцент на працю з молоддю, а також на катехизацію дітей, яку ми всіляко намагаємось розвивати.

— Розкажіть детальніше, як проходило будівництво нового храму?

— Зведення церкви почали у 2003 році. Першочергово храм планували зробити у формі церковного дзвону і не на цьому місці де зараз, а трішки в іншому. Другий проєкт був грандіозним. Церква мала бути вищою хрестом, ніж 14-поверховий будинок, але у втіленні такий задум видавався надто складним і дороговартісним. Про це нам сказали конструктори. Храм добудували до вікон, а тоді зупинили, бо конструкція не складалася. Довелося переробляти проєкт і всю документацію. Кінцевим варіантом став вигляд храму який ми бачимо сьогодні. Його задумували у формі Ноєвого ковчегу. Символічно воно так і є, адже церква має нестандартну, овальну форму та елементи деревини.

Роботи у храмі продовжуємо дотепер. Поставили й освятили іконостас, зараз робимо бічні престоли, а після них приступимо до реалізації розписів. Їхній проєкт вже готовий і затверджений сакральною комісією. На вікнах плануємо вітражі. Всі ці речі дороговартісні й цінні, тому реалізовуємо їх повільно. Хочеться виконати все якнайкраще.

— Ви вже згадували про активну катехитичну діяльність, а чим ще живе парафія Успіння?

— Наша парафія велика і згуртована, ми маємо різні спільноти, хори, Вівтарну дружину. Працюємо з дітьми, молоддю і дорослими. Чудовим прикладом є молодіжна спільнота “Братство аніматорів Марії”, котра активно розвивається. Ще будемо відновлювати спільноту, яка опікувалася сиротами. Учасники цієї спільноти ходили в дитячий будинок, гралися з дітьми, проводили разом час, але з початком карантину були заборони на відвідування, тож це вплинуло на їхню діяльність.

Спільноту християнських сімей очолював Олег Воробйов — наш парафіянин, офіцер, який загинув минулого року на Луганщині. Його дружина є сімейним психологом і долучається до підготовки подружніх пар, яку провадимо на парафії.

У нас активно функціонує катехитична школа, про яку я вже згадував. Навчаємо приблизно 400 дітей, але окрім катехизації, працюємо над різностороннім розвитком дітей. Маємо багато творчих гуртків: з гітари, фортепіано, вокалу. Викладаємо гімнастику, сформували активний танцювальний колектив. Також працюємо над дошкільною підготовкою дітей, а з навчального року продовжимо катехизацію для дорослих.

На парафії чотири церковні хори. Один із них існує ще від початку створення церкви, також маємо професійний хор, великий дитячий і молодіжний октет. У нас багато вокальних гуртків, тому діти можуть не тільки навчатися, але й одразу реалізовувати свої таланти.

Важливим спрямування парафії є служіння серед онкохворих людей. Ми духовно опікуємось Львівським онкологічним регіональним лікувально-діагностичним центром, який знаходиться недалеко від нашої церкви. Я є капеланом лікарні, разом з отцями провадимо там Божественні Літургії. Наша церква завжди відкрита, тому люди, які потрапляють у лікарню, часто сюди заходять.

— Отче, поділіться з нами історією Успіння Богородиці. Чому це свято належить до 12-ти найбільших і про що нам розповідає?

— Свято Успіння Богородиці завершує церковний рік. Але завершує його тим, що дає нам надію — Матір Божа не просто померла, вона “уснула”. Ісус Христос взяв її з душею і тілом до себе на Небо. Це дає надію на те, що кінець людського життя не є остаточним кінцем, а лише початком іншого життя. Тропар свята дає розуміння того, що відбулося. У ньому мовиться: “У Різдві дівство зберегла Ти. В успенні світа не покинула ти, Богородице..” Це дає певність у тому, що Марія є з нами, вона не залишила цей світ, а далі ним опікується.

Успіння також показує, як смуток перемінюється в радість, вчить, що земне життя є тимчасовим, бо згодом на нас чекає вічне. Ми віримо, що смерть це не кінець і успіння Богородиці дає нам таку надію.

— У контексті сьогоднішніх подій, як ви можете пояснити це свято? Адже багато сімей зазнали горя втрати. Як їм вселити певність у тому, що життя їхніх близьких не закінчилось смертю?

— Це дуже важко пояснити й осягнути, якщо людина має брак віри. Християнин навіть у такому смутку і горі розуміє, що наші військові не просто загинули, а віддали своє життя за честь, волю і славу України. Вони не померли, а перейшли до Небесного війська. Згадаю ще раз про Олега Воробйова. На другий день війни він пішов на фронт, був офіцером. Перед тим підійшов до мене і попросив благословення. Я ніколи не міг подумати, що це буде наша остання зустріч… Я ховав його, але для мене він є людиною, яка досі живе у небесному війську і сьогодні також молиться з нами, бо тут, на землі, він зробив багато для нашої парафії.

Для людей, які переживають втрату, приклад Богородиці є дуже показовим і важливим, бо вона також пережила втрату свого Сина, відчула біль і страждання. Про неї пишуть, що “ меч прошив ЇЇ душу”. Тому взірець життя Марії має стати нашим духовним фундаментом для того, щоб не зневіритись у будь-яких обставинах і ніколи не перестати довіряти Богові.

— Ісус забрав Марію до Неба з душею і тілом. Також часто чуємо, що за молитвами Богородиці можемо отримати певні ласки. У чому така сила Богородиці і чому її постать для нас є важливою?

— Метою нашого духовного життя має бути осягнення життя вічного, осягнення Бога. Марія є тією, яка нам у цьому допомагає. Ми маємо набожність і пошану до Пресвятої Богородиці, бо розуміємо, що вона є нашою провідницею. Богородиця показує приклад, як у земному житті треба приймати все те, що дає Бог. Так робила і вона сама: спершу прийняла Христа воплоченого у Благовіщенні, далі несла на своїх руках Христа у Різдві, йшла за ним по Хресній дорозі, була поруч, коли Його ховали і втішалась з ним у Його Воскресінні. Так само і ми подібно до Богородиці маємо бути з Богом у всіх подіях, які Він нам посилає. Марія провадить нас до Бога, допомагає пережити напади диявола, бурі пристрастей і навіть цю війну, зберігши віру в Господа. У цьому важлива місія Богородиці — провадити нас до Бога.

— Яким буде ваш храмовий празник, що плануєте цьогоріч?

— Ми маємо гарну традицію виставляти напередодні храмового свята Богородичну плащаницю, тому у неділю будемо служити Велику вечірню з виставленням плащаниці. Робитимемо обхід навколо церкви і проситимемо у Богородиці її покрову. Також наша парафіяльна спільнота організовує благодійний ярмарок, щоб зібрати кошти на потреби ЗСУ. Молодь виявила ініціативу і ми її усіляко підтримуємо. Багато наших парафіян воюють, тому потреб також чимало: рації, автомобілі, ремонт техніки. Волонтери з парафії регулярно їздять на фронт. Недавно збирали на квадрокоптер, передавали рації, ще раніше проводили збір на автомобіль. Стараємось завжди долучатися до таких ініціатив.

У сам день свята матимемо празничну Божественну Літургію, водосвяття, а ввечері — подячну Божественну Літургію. Святкуватимемо духовно і заодно хочемо долучитися до доброї справи — підтримки наших воїнів.

Підготувала Наталія Бельзецька

Останні новини

Архиєпископ та Митрополит Львівський Ігор вручив подячні грамоти Християнській Євангельській Церкві «Гефсиманія» та її старшому пастору Валерію Марченку...
30 березня на Софійському Схилі у Винниках відбулася друга зустріч фундаторів акції Світла для Софії. У 2024 році...
20 березня на Страдецькій горі відбулася Хресна дорога для сімей. Очолив молитву єпископ=-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир. Фотоальбом...
31 березня 2025 року, після важкої недуги, на 75-у році життя відійшов до вічності отець Іван Ковалець, парох...
29 березня відбулося паломництво матерів Воїнів батальйону «Азов» до села Грушева та міста Дрогобича. Духовну подорож організували і...