18 липня. Св. Атаназія Атонського. +Володимир
Липневий ранок вівторка дарує нам свято. А в Щирці воно особливе. В сьогоднішній день вдивляємося в постать святого преподобного Атанасія Атонського, звершуючи його пам’ять.
Як подають біографи, цей Святий жив в 10 ст. Він народився в Малій Азії, на узбережжі Чорного моря. При хрещенні отримав ім’я Авраам, що етимологічно означає батько багатьох народів. Через кілька місяців залишився круглим сиротою. Тоді ним заопікувалася одна монахиня, приятелька покійної матері. Вона засіяла в серце хлопчини зерна доброго виховання, хоча також померла, коли йому було сім років. Бачимо, що завжди актуальне та корисне є соціальне служіння.
Великою ласкою є допомогти сиротам, а водночас моральним злочином – їх скривдити.
Малим Авраамом згодом заопікувався один урядник з Царгороду, віддавши до школи. Тобто, звернув увагу на освіту, зробив правильну інвестицію. Вкладати в освіту – це завжди перспективна інвестиція. Виявилося, що хлопчик був здібний, робив поступ в науці. Навіть сам імператор звернув на нього увагу. Тоді ще молодий Авраам став вчителем найвищої царгородської школи. Також інші вчителі дуже заздрили його славі. Але відчував покликання до іншого життя. Покинувши вчительську діяльність, мав можливість познайомитися з життям на Афоні. Вступає на монашу дорогу, тим самим Авраам преображається в Атаназія.
Атаназій вів суворий спосіб життя, в покорі та послусі. Шукав самотності, тому змінював свій осідок. Але його скрізь віднаходили люди. Славу здебільшого отримує той, хто її не шукає. Славу не можна вимагати, дорога до неї веде через служіння. Ми напевно в житті зробили б більше добра, якби не звертали увагу на те, що скажуть чи подумають люди. Св. Атаназію належить наступний вислів: «Нехай кожний з вас береже свій язик, тому що ліпше впасти з найвищої висоти, ніж упасти через блуд язика. Пам’ятайте, що до неба йдемо дорогою терпіння і журби. Прийміть все, що Бог дає для нашого добра, бо по одному судять люди, а по іншому судить Бог».
Атаназій переставився до вічності внаслідок обвалу на реставрації церкви в 980 році. Відразу після смерті біля його тіла творилися чуда, що стало доказом його святості.
Сьогодні ми стаємо свідками та учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Тараса, який має довгу історію життя та покликання. Можна поставити собі питання, а для чого йому це в такому віці? Хоча молодість – це не вік, а стан душі. Але все таки роки беруть своє. Тарас є освіченою людиною, має великий життєвий досвід. Міг би спокійно жити та насолоджуватися золотим віком.
Він прагне надалі писати свою історію у священстві. Тут не йдеться про кар’єру, бо Тарас вже її в житті осягнув. Тим більше священство і кар’єра – не до кінця суміжні речі. Тут не йдеться про земну славу, бо жертовне служіння її не обіцяє. Служіння провадить до небесної слави. Подаруймо йому нашу молитовну підтримку!
18.07.2023. Щирець. Храм Святої Трійці
Священиче рукоположення Тараса Паната
