Неділя Самарянки Ді 11,19-26,29-30; Ів 4,5-42
Святий євангелист Іван описав подію, яка сталася з Ісусом в місті Сихар, поблизу села. Господь сів біля криниці, втомлений, його учні подалися у місто, щоб купити їжу. Мабуть, з криниці тягнуло прохолодою і було вигідніше сидіти біля неї. Але Ісус, як Бог, знав, що сюди прийде жінка черпати воду, з ким він розмовлятиме. І не потрібно було довго чекати, до криниці підійшла жінка, щоб набрати води. Господь перший розпочав з нею розмову, прохаючи напитися води. Це прохання дуже здивувало жінку, бо вона була самарянкою, а в Ісусі розпізнала юдея, вони не спілкувалися між собою.
Ісус сказав їй, коли б вона знала хто він, то просила б у нього напитися, бо він посідає живу воду й додав, що, хто питиме воду, якою він володіє, не буде спраглим повік. І, що його вода тече до вічного життя. Очевидно, що про таку воду і, що воно мало б означати, самарянка ніколи не чула. Вона наважилася й просила, щоб незнайомець дав її цієї води, про яку він розповідав. А він до неї: «… Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди» (Ів 4,16). І тут почалася глибша розмова, бо вона відповіла, що немає чоловіка, а Ісус їй: «Бо п’ятеро чоловіків мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком…» (Ів 4,18). Знання незнайомого співбесідника про її життя, сколихнуло самарянку, але вона не припинила розмови й назвала його, почувши правду про себе – пророком. Почута правда про своє життя та вістка про джерело живої води не давали їй спокою. Вона, чомусь бажала говорити із незнайомцем, можливо, ще щось більше почує про себе й взагалі, про вічне життя. Ми не знаємо нічого про п’ятьох чоловіків, які тривожили жінку чи вона тривожила їх, але відомо, що Господь назвав їх незаконними?
Жоден із тих, уже шести чоловіків, не став чомусь її чоловіком, не врегулювали її життя, а тут появився хтось, що вказав їй правильну дорогу у житті. Її зацікавила праведність віри, бо знала про патріарха Якова, його криницю, а, згодом, запитала про поклоніння Богові: на їхній горі чи в Єрусалимі, слід, кланятися? А Ісус сказав їй, що спасіння – від юдеїв й правдиві поклонники ті, хто покланяється Господу Духом і правдою! Цікава жінка, добре катехизована, бо ще підтверджувала Ісусові про прихід Месії.
Ця грішна жінка, яку Ісус не посмів, впрост, тривожити за гріх, не дорікав їй за негідне життя, навпаки, вона почула дуже виразні й значущі слова від свого співбесідника: «… Я, що говорить з тобою, є ним» (Ів 4,26), тобто, Месією. Так виразно про свою місію, про себе, що він – Месія, Ісус, майже, нікому не говорив, здогадуючись, що його не зрозуміють, будуть спокушатися та не вірити. Коли Ісус називав Бога своїм Батьком, юдеї не вірили йому, казали, що біса має та називали його самарянином, а він відзивався: «А коли я правду кажу, – не вірите мені» (Ів 8,45). Мабуть, у лагідних словах Ісуса, якими він просив напитися води, самарянка відчула таку прихильність та любов, з чим вона не могла порівняти ні п’ятьох чоловіків, яких знала, ні жодної іншої особи, що зустрічала на своїй життєвій дорозі. Розмова з Ісусом внесла зміну в духовне життя самарянки. Почуті слова, можливо й не такі приємні, але правдиві, внесли переворот в духовну поставу жінки… Повернулися апостоли, розмова жінки з Ісусом завершилася, але не завершилася діяльність самарянки!? Вона залишила свій посуд з водою при криниці й поспішала у місто, щоб повідомити людей про її зустріч з чоловіком, який сказав правду про її життя, підозріваючи, що він – Христос!
Гурт людей повірили жінці, приближалися до Ісуса та апостолів, які були з ним. А Ісус тим часом, повчав своїх учнів про жнива та порівнював свою страву із виконанням волі Бога. Тим часом самаряни уже були на підході до Спасителя, прийняли слова жінки за правду, бо відчували в її бесіді якесь духовне послання. Коли люди з міста стали перед Ісусом, просили його, щоб прибув до них – він залишився у них два дні. Тепер уже особи, що повірили жінці, говорили до неї, що з його слів, з навчання Ісуса переконалися, що він «рятівник світу – Христос!»
У цій розповіді, про історичну зустріч Ісуса із самарянкою, справа закрутилася навколо води. Господь став ініціатором розмови, він просив напитися води, але у спілкуванні дав жінці зрозуміти, що це вона спрагла, їй потрібно живої води, тобто, дарів Святого Духа. З криниці вона здібна зачерпнути води для пиття, а її серце та душа бажає більшого, бажає божої любові, бо життя, яке вона практикує не приносить їй спокою. Вода з криниці не заспокоює спраги духа, не гасить духовної жаги. Жінка самарянка заплуталася у своєму житті, показується, що релігійно була ознайомлена та знала про патріарха Якова, правдивість віри, пророків, про Месію, який прийде й усе сповістить… Мала велике щастя, бо Ісус вийшов їй назустріч. Бог виходить кожній людині настрічу, лише, не усі готові відповідати на його ініціативу, що полягає на зміні духовного життя. Нам усім багато необхідно міняти в нашій поставі до Бога. Він пропонує незмінні духовні дари, щоб змінити наше серце, вчинити більше духовним нашого духа!
Прислухаймося до Господніх слів, нав’язуймо з ним контакт у наших молитвах, зробімо кращими наші відносини із ближніми! Довіряймо Месії, бо він пропонує свого духовного напою, який гасить спрагу духа! Вчинімо наше життя так, щоб ближні, дивлячись на нас, на наше свідчення в житті, наверталися та вірили в Бога!
Хай пресвята Богородиця, мати милосердя, допомагає нам твердо ступати у правдивій вірі та виблагає у Господа завершення війни в Україні!
