Неділя Томина. Ів. 20, 19-31.
Завершився час великодніх свят і світлого тижня. Можемо собі поставити питання, а що змінилося. Що змінилося після пасхального ранку, цього першого дня тижня?
Сам Воскреслий Ісус змінився. Його тяжко впізнати. В цьому переконуємося з допомогою Марії Магдалини, учнів з Емаусу. До апостолів Він прийде через замкнені двері, вже не підлягає законам природи чи земним правилам. Воскресіння не є поверненням до старого, а є чимсь новим. Але Воскреслий має рани, знаки від цвяхів. Той, який переміг гріх і смерть, носить знаки насилля, Він не втрачає контакт з своїм гробом, перетворюючи цей гріб в джерело життя. Тоді я можу бути певний, що Ісус є близько моїх ран. Він має місце і в темних сторінках мого життя. Цей зранений і водночас воскреслий Ісус немов би говорить нам сьогодні: сліди болю, насилля, смерті не можуть нас віддалити від Божої любові. Вони не заважають Богові подарувати людям і світу нове життя. Як важлива для нас ця благовість в час брутальної війни, яка принесла стільки жертв.
Людина може закритися в собі, нікого не підпускати до себе, боїться інших людей. Бо має прикрий досвід, який її паралізовує. Так було з апостолами, які закрилися зі страху перед юдеями. Вони мали прикрий досвід розп’яття Вчителя. Тим самим вони закрили двері перед Ісусом, вони не могли собі уявити, що він воскрес. Страх спаралізував їхню пам’ять та думання, хоча Христос їм анонсував смерть і Воскресіння. Учні зупинилися на смерті, на негативі, не мали відваги думати на перспективу. Цікаво, чого вони тоді сподівалися?
Воскреслий приходить до учнів з подвійним посланням миру, лікує їхній страх. Тоді передає їм великодній подарунок – прощати гріхи. Який це скарб! Якщо ми не можемо довіряти людям, боїмося відкритися, то Бог нас завжди розуміє.
Ми є постійно в дорозі до цього нового життя. Щоб ми не робили, вже ніколи не буде так, як було вчора. Може буде подібне, але не це саме. Буде щось нове, інше. Воскресіння дає нам відвагу до змін, бо воскреслий Христос є тою самою особою, але водночас інший, якого не можна до кінця пізнати розумом.
Наступна неділя після Великодня є Томина. Сьогодні бачимо перед очима образ апостола Томи, який засумнівався. Нині не бракує людей, які не вірять в Воскресіння Ісуса Христа. Тим самим ці люди не вірять в майбутнє.
І тут повстає багато питань: Чи це залежить від рівня освіченості сучасної людини? Тоді вона не вірить в євангельську правду, а признає виключно це, що може зрозуміти розумом. Але також з огляду на численні «страсні п’ятниці» нашої землі вістку про Воскресіння можна піддати сумнівам.
Сьогодні Тома немов би запрошує нас до своєї школи. В цій школі є сумніви і віра. Ми привикли дивитися на Тому як на невіруючого, бо він в один момент засумнівався. Тоді можемо не побачити позитивних сторін.
Коли людина в чомусь сумнівається, то це не означає, що вона невіруюча. Сумнів може бути поштовхом до шукання правди чи лікуванням легковірності. Тома не вірить чуткам, бо йдеться про важливу справу, він дуже обережний, вимагає доказів: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця в місце, де були цвяхи, а руки моєї не вкладу в його бік – не повірю!» Вимоги неабиякі. Байдужа людина не може ставити такі детальні вимоги. Ця справа для Томи була дуже важливою і надто глибоко торкалася його життя, щоб без тіні опору повірити. То
му він дуже обережний. В недовір’ї Томи водночас було багато любові. А Ісус відповідає доказами на його вимоги, бо бачить щирість, а не лукавство.
Тома може бути близьким родичем і тих, хто шукає Бога розумом, через наукові дослідження. Але в даному випадку педагогіка Ісуса є сильніша ніж людський розум, бо Він входить через замкнені двері.
Запрошуймо Ісуса в наше життя. Можливо нам є часом важко відкрити для Нього двері нашого серця, можливо є певні зранення, страхи, які перешкоджають це зробити. Ісус знайде спосіб прийти до нас. Лише дозвольмо Йому на це!
+Володимир
23.04.2023 р. Б. Собор св. Юра
