Неділя Томина Ді 5,12-20; Ів 20,19-31.
Ісус Христос воскрес, багато із учнів та жінок бачили його після воскресіння, раділи з того, але страх не залишав їх, заходили в дім, збираючись й зачиняли щільно двері, забезпечуючи себе від неочікуваних гостей. Була уже пізня пора дня, вечоріло, зібрані учні Ісуса нічого не сподівалися. Аж, раптом, посередині кімнати появився Ісус, не стукав у двері, не просив, щоб йому відчинили, просто, з’явився й промовив: «… Мир вам!..» І прозвучали ще інші слова Господні: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм; кому затримаєте – затримаються» (Ів 20,23). Не усі апостоли були присутніми, коли приходив Ісус, зокрема, бракувало апостола Томи. Його друзі з запалом розповідали йому, що приходив Ісус й вони бачили його, чули його мову, його слова, якими він проголосив важливе завдання для них. Це не цікавило учня Тому, він скептично відносився до їхніх тверджень й усім заявив, що він не вірить у їхні розповіді та прихід Христа до них!? Дуже цікаво, так багато свідків переконували Тому, а він не поступався своїм недовір’ям!
Подивляймо характер учня Томи, який нікому не поступається, протистоїть, нікому не вірить, лиш вперто тримається свого помилкового погляду. Невірний учень не вимагав від апостолів нічого, але перед Спасителем поставив завдання: «… Поки не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, не вкладу своєї руки в його бік, – не повірю» (Ів 20,25). Апостол Тома невідомо усвідомлював рани на руках й ногах, вірив у рану від спису збоку, хоч не бачив розіп’ятого Христа (пор. Мр 14,50-52), а в прихід Спасителя до учнів, у його воскресіння, не вірив/
Трудно розуміти домагання апостола, зрештою, воскресіння Христа відбулося мимо невіруючих, тих, хто заперечує не тільки воскресіння, але й існування Бога, яких на земній кулі – мільйони. Учень Тома не будував свого відношення до Христа на довірі, лиш показав свою невіру й вказав, що повірить тоді, коли доторкнеться ран Ісусових. Той апостол, ніби, поставив Ісуса в свою залежність: якщо ти, Боже, хочеш, щоб я повірив у твоє воскресіння, прийди до мене, стань переді мною зі своїми ранами, я торкнуся їх, тоді повірю, тоді твоє воскресіння буде правдиве, бо я його потверджу/
І Господь прийшов, щоб рятувати віру зухвалого апостола: «… Поклади сюди свій палець, поглянь на мої руки, простягни свою руку і доторкнися до мого боку, – і не будь невірним, але вірним» (Ів 20,27). Ісус Христос прибув до зібраних апостолів, щоб рятувати невірний стан Томи, його духа, а це показує велику цінність кожної душі для Господа! Тут ще раз переконуємося, що Богові дорога кожна душа, що він готовий помирати за спасіння однієї душі! Учень Тома перед апостолами та усіма присутніми заявив, що не вірить Богові, а Ісус з’явився серед зібраних учнів й велів Томі змінити думку через доторкування та ощупування ран. І програшний стан невіри апостола, перемінився у мудрий вигук вірності: «… Господь мій і Бог мій!» (Ів 20,28). Господь не похвалив апостола Томи, як розхвалив сотника: «… Щиру правду кажу вам: ні в кого в Ізраїлі не знайшов я стільки віри» (Мт 8,10). Ісус не назвав учня блаженним, лиш, промовив: «… Бо ти побачив мене, тому й повірив? Блаженні ті, що не бачили і повірили» (Ів 20,29). Бачити й повірити – це не те саме, що вірити, а не бачити!
«Кому відпустите гріхи…», ласкавий Господь простив своєму учневі Томі безпардонне наставлення, рятував його і врятував, а той, лиш, вигукнув: «… Господь мій і Бог мій!» Ми не в силі зрозуміти Божої доброти, його милосердя та любові до грішників? Господь кориться людині, прийшов до Томи і не перестає приходити до кожного грішника зі своїми ранами, щоб переконувати про свою любов та милосердя! Знайдуться особи, які твердять, що не вірять в Бога, в життя поза гробом, такі думають, що не існує відповідальності за життя на землі.
А хто має відповідати за вбивства, насильства й мародерства, які творять вороги в Україні? Ніхто!? – Ні, так не може бути! Хто нападає, розв’язує війни та вбиває, той відповідає! Відповідальність перед Богом неминуча і багато вбивць уже відповіли. Хто не кається, таких чекає присуд Господній: «І підуть ті на вічну муку…» (Мт 25,46). Не існує таких осіб, немає і не буде у світі правознавців чи військових спеціалістів, не існує зброї, нічого, що б відмінило слова Бога, нашого Творця та нашого Спасителя! Наше військо обороняється, відбиває напади фашистів, бо немає іншого вибору, як обороняти своїх рідних, друзів та свій рідний край.
Мудрі, правдиві й глибокі слова написав автор псалмів: «Бог праведний і сильний суддя і довготерпеливий… Якщо не повернетеся, Він приготовить свій меч. Він натягнув свій лук і його приготовив і приготовив в ньому знаряддя смерті, Він приготовив свої стріли для запеклих» (Пс 7,12-14). Добрий та милосердний, Ісусе, Сину Бога живого, ти приходиш до кожної особи зі своїми ранами та пробитим боком, мовлячи: «… поглянь на мої руки, простягни свою руку і доторкнися до мого боку, – і не будь невірним, але вірним». Господи, дай нам сильної та непохитної віри, щоб в любові та покаянні прийти до тебе у вічне життя!
Пресвята Богородице, випроси у свого Сина воскресіння нашої віри та любові до Бога! Пресвята Маріє, володарко миру, заверши люту війну та кровопролиття – Господнім миром!
