Світлий вівторок Ді 2,14-21; Лк 24,12-35 (о. Тур).
Двоє Христових учнів прямували з Єрусалиму в село Емаус. Вони розмовляли між собою й розмірковували про події, які сталися в Єрусалимі, тобто, про те, що було пов’язане з Ісусом Христом. Один з учнів був на ім’я Клеопа, а тому, що цю історію описав євангелист Лука, розуміємо, що іншим учнем був він сам, який не називав свого імені. Вони поспішно, розчаровані, віддалялися від центру, де відбулися події розп’яття Ісуса та його воскресіння. Єрусалим, його святиня, там відбулося найменування Ісуса, а сорокового дня у цій святні пройшов обряд пожертвування хлоп’ятка Богові та його викуп.
У Єрусалимі Ісус часто заходив у святиню, де оздоровляв чи повчав народ. Учні Христові, які знали Господа, чули його повчання, були свідками прогнання злих духів із людей, оздоровлення хворих тощо, віддалялися зі святого міста і місця. Учнів налякало свідчення жінок про те, що гріб порожній і навіть дехто із їхніх друзів твердив, що знайшли відчинений порожній гріб – і це не переконувало про воскресіння Христа. Клеопа та Лука розчаровані, зневірені, полишали святе місто, а разом, віддалялися й від воскреслого Господа, хоч їхня мова точилася навколо нього, «мужа пророка, сильного ділом і словом». Розуміння цих двох учнів про Ісуса не просунулося поза його розп’яття!
Вони не могли сприйняти його воскресіння, пропала їхня надія на те, що Ісус стане визволителем Ізраїлю. Учні зовсім не сприймали Ісуса, як Бога, мали на нього надію, як на вождя, що візьме в руки зброю та зорганізує прогнання римських окупантів. Цікаво те, що ці два учні чули від жінок, що тіла Ісуса немає в гробі, а жінки бачили ангелів, що сповістили їм, що він живий; потім, дехто з учнів Ісуса, їхніх друзів, були біля порожнього гробу – їм не приносило жодного результату. Вони не вірили у воскресіння Христа, значить, ці два учні не вірили в Ісуса, як Бога. А Ісус йшов з ними у напрямку Емаус, вони його не пізнали, не пізнали, як особу, бо раніше, не пізнали, як Бога!
Господь назвав їх нерозумними. Автор псалмів, так виражається: «Бог поглянув з неба на людських синів, щоб побачити чи є розумний, чи (є) той, що шукає Бога.
Всі відхилилися, разом стали непридатними…» (Пс 52,3-4). Клеопа й Лука не шукали Бога, вони шукали якогось провідника народу, фізичного визволителя від їхнього поневолення, тому завелися у своїх міркуваннях та розрахунках.
Можемо ствердити, що своїми мислями та поглядом, вони не сприймали справи викупу Ісусом людського роду від гріховної неволі. Такого мислення в їхніх головах не появлялося, бо більше були занурені у звільнення із римського поневолення, як визволення від демонського насилля.
Для них справа розп’яття Христа була дуже голосною та пильною, бо дивувалися, що їхній подорожній про неї нічого не знає, лиш, випитує їх про цю подію? Не вірили Богові, а їхні сподівання на звільнення їхньої землі від загарбників потерпіло фіаско. Духовний сум запав у серцях двох учнів Христових. Ніхто не міг їх потішити чи вселити якусь надію на краще. Тому сам Ісус прибув до них, приблизився, щоб розвіяти їхній сумнів і показати, що усе не так, як вони думають. Ісус пристав у дорозі до них, але не дав себе відразу пізнати, лиш звернув їхню увагу на Мойсея, вчення пророків, пояснював їм Святе Писання, що Христові потрібно було терпіти і в такий спосіб увійти у свою славу. В таких роздумах та в захоплені від розповіді подорожнього, приблизилися до села, хоч Господь вдавав, що повинен йти дальше. Двоє наставали на Ісуса, щоб залишився з ними, не бажали його відпустити від себе. Незнайомець зачарував їх своїми поясненнями та розповідями. Не запримітили того, що приблизилися до Емаусу та, що уже западав вечір.
Господь був їм слухняним. Увійшов із ними в госпόду, сів за столом, взяв хліб, благословив його, розламав й подав їм. Аж тут вони пізнали його, але він відразу став невидимим. Ці двоє признавалися перед собою, що їхнє серце горіло від того, коли Ісус пояснював їм Святе Писання. Бог не залишає нас, коли нам сумно й коли розчарування докоряє нам. Він з нами, біля нас, крокує нашими стежками та дорогами, остерігає нас від бездоріжжя. Ісусові дорогі його учні, він не залишив їх у смутку та сумніві, прибув до них, дав себе пізнати, а вони усвідомили діло спасіння людського роду.
Це – наш Бог і, коли нам здається, що він забув про нас, він перебуває з нами у невидимий спосіб, йде з нами, щоб розвіювати негативні настрої. Коли нас огортають сутінки життя, коли ми відчуваємо складну ситуацію в житті, пам’ятаймо, що Господь із нами. Він – готовий, перебуває біля нас із простягнутою рукою, щоб допомогти, як апостолові Петрові, який тонув на воді.
Переживаємо трудні часи війни з російськими фашистами, що напали на нашу країну. Ситуація впливає на нас, бо ми – живі люди. Часами нас огортають сутінки непевності та розчарування, складімо це на руки Господні, запропонуймо йому нашу непевність та наші похитування. Хай він допоможе нам, як допоміг своїм учням, які в глибокому розчаруванні віддалялися від нього, не повірили в його воскресіння та не сприйняли його присутності в дорозі. А він їх усвідомлював, повчав, розвіював облудні фейки та вагання, запалював у серці духовний вогонь надії.
Христове воскресіння перемогло демонські плани, а Ісусове повчання розвіяло зневіру учнів. Вони піднялися від столу й поверталися радісні духом у Єрусалим! В Емаус тинялися пригнічені, у Єрусалим поверталися радісні – таку переміну може вчинити, лише, Господь. Просімо й ми, ще наполегливіше Бога, щоб обернув наш смуток, який походить від війни, на радість, яку приносить мир!
Воскреслий Господи, змилуйся над нам та подай мир усьому світові! Пресвята Богородице, будь з нами!
