Свято, що дає нам надію: розмова з отцем Сергієм Шваглою про Воскресіння Христове і життя його парафії

-
Post font size
+

Напередодні світлого свята Господнього Воскресіння ми зустрілися з отцем Сергієм Шваглою – парохом храму Христового Воскресіння, що на вулиці Городоцькій 319а. Наша з ним розмова про довголітню історію великого храму, про численні соціальні, навчальні та душпастирські проєкти, які тут провадять, а також про значення свята Воскресіння і те, якою має бути наша віра в часі важких випробувань.

— Отче, розкажіть, коли ви відчули покликання до священства та як почали служити у цьому храмі?

— Я народився у радянський період, навчався у школі радянського зразка, а після її закінчення упродовж року працював на Львівському державному сільськогосподарському машинобудівельному заводі. Це стало для мене дуже добрим досвідом, бо одразу після школи я потрапив у доросле життя, навчився, як поводитися з різними людьми, здобув досвід. Далі я хотів здобувати вищу освіту і стати геологом, тож вступив у Львівський державний університет ім. І. Франка на геологічний факультет. Після його закінчення мав можливість продовжити навчання на аспірантурі, але Господь покликав мене до чогось іншого. На останньому курсі навчання я потрапив до церкви Переображення ГНІХ, де познайомився з отцем Орестом Фрединою, з отцем Ярославом Чухнієм, почав там прислуговувати, а згодом отримав характеристику для навчання у Львівській духовній семінарії.

Після свячень я був призначений сотрудником на парафію святих Андрія і Йосафата на Левандівці, а в 2000-му році правлячий єпископ забажав, щоб я служив сотрудником у храмі Воскресіння Христового. У 2004 році владика Ігор призначив мене адміністратором храму, а чотири роки тому – парохом.

У своєму житті я досвідчив – завжди кажи Господу «так» і тоді будеш щасливий. Бо сьогодні я не думаю, що був би щасливий, працюючи геологом, а служачи в церкві є набагато щасливіший, бо відчуваю, що є там, де Господь Бог хоче мене бачити.

— Упродовж своєї історії церква Воскресіння перенесла дуже багато. Розкажіть про це детальніше.

— Насправді все починалося позаду нашого храму, де зараз є маленька церковця, яку побудували німецькі колоністи. На місці, де ми зараз знаходимось, було село, в якому німці почали будувати перше летовище. Для своїх потреб вони також побудували невеличку церкву – кірху. Вона функціонувала до 30-тих років минулого століття, допоки німці звідси не виїхали і не передали її місцевій римо-католицькій громаді. Однак, для їхніх потреб вона виявилася замалою, тому вони попросили дозволу у тодішньої влади, щоб на території біля церкви побудувати новий великий костел. Отримавши його, вони успішно провадили будівництво до 1939 року. Далі сюди прийшли перші більшовики, тому костел так і не почав функціонувати. Очевидці згадують, що тоді у церкві утримували полонених. Уже після Другої світової війни, коли храм відкрили, тут організували склади Оперного театру та театру ім. Заньковецької, які періодично горіли. Найбільша пожежа сталася в 60-их роках, коли в церкві був склад склотари. Очевидці розповідали, що пожежа була настільки великою, що дах піднявся і впав всередину, приміщення згоріло повністю… Після того, у 80-их роках, цю руїну взяв на свій баланс завод ЛОРТА, який планували зробити тут бальнеологічну лічницю (лікування водами). До сьогоднішнього дня зберігаються змонтовані басейни, які вони встигли залили. Товщина однієї стінки басейну – 70 см, всередині металеві пластини по сантиметру, тобто зруйнувати цей басейн дуже важко, практично неможливо. Тож з одного басейну ми зробили баптистерій, а інший – під вівтарем – так і залишили.

Після розпаду Радянського союзу греко-католицька спільнота. яка була в цій місцевості, звернулася з проханням до влади міста передати це не добудоване приміщення їм. Першим отцем був о. Олексій Шутер, який разом з громадою, домігся того, щоб їм передали цей храм і прибудову, яка є поруч. Після нього настоятелем став отець Мелетій Ільчишин, далі парохом – отець Йосиф Лучит, а згодом я. Храм відкритий у 1994 році і за цей час наша парафія зросла і зміцніла, хоч маємо небагато парафіян, оскільки розташовані у промисловому районі, але прихожан значно більше. Коли я тільки прийшов у цей храм, то служив зі ще одним отцем – Мирославом Гладяком. А сьогодні нас вже дев’ятеро та ще двоє отців-емеритів. У будній день ми маємо чотири богослужіння, в неділю і свята – сім (в літній період). Така кількість пов’язана ще й з тим, що ми опікуємось каплицею, яку спорудили на місці Скнилівської трагедії. Щонеділі там збираються рідні загиблих, або люди, які безпосередньо постраждали. Вони мають свою капличку біля летовища і ми провадимо для них Літургії. Також маємо ще одну каплицю Трьох священномучеників Василя Величковського, Миколая Чарнецького, Івана Слезюка.

— Чим наповнене ваше парафіяльне життя? Які спільноти та проєкти існують при храмі?

— Наше парафіяльне життя ми можемо умовно розділити на три великих блоки. Перше це душпастирство, тобто все, що стосується спасіння людських душ. Сюди відносимо різного роду богослужіння, катехизації, реколекції та багато іншого. Уже майже 20 років у нас функціонує катехитична школа імені священомученика Миколи (Цегельського). Як і кожен навчальний заклад вона має свої злети і падіння, тому щороку ми набираємо різну кількість учнів. Але я точно впевнений в тому, що наші катехити докладають усіх сил, аби школа розвивалася та працювала на належному рівні.

Другий блок нашої діяльності – це навчальні заклади дитячого спрямування. Наприклад, дитячий дошкільний заклад «Добрий старт», у якому діти від 3 до 6 років готуються до школи. У докарантинні роки цей заклад налічував 250 дітей. Це означає, що мінімум 250 сімей були залучені до життя церкви. Перші роки діти займалися у нас 5 разів на тиждень, відповідно їхні батьки також з ними приходили. Так ми мали можливість наблизити і їх до церкви. А що найцікавіше – успіху дитячої Літургії, яку ми служимо на 13 годину і яка збирає найбільше людей, – завдячуємо нашим дитячим школам. Адже там дітей вчать, що в неділю треба прийти на службу і вони йдуть туди зі своїми батьками.

Окрім, дошкільного закладу «Добрий старт», ми також маємо дитячий простір «Добрий старт». Тут діти упродовж дня перебувають при нашому храмі, батьки мають можливість залишити їх на весь день, а ми ними опікуємось. Цей дитячий простір розрахований на 30 дітей. А з 1997 року у нас існує «Центр родини», який також спрямований на дітей, але більше стосується гурткової праці, всебічного розвитку дитини.

Третій великий блок – соціальний. На нашій парафії він дуже розвинений і в першу чергу передбачає опіку над старшими людьми, бо сьогодні вони є найбільш незахищеними. Для них на постійній основі працює соціальна кухня. Ми починали її з того, що годували обідом 60 людей. Сьогодні керівники соціальної кухні кажуть мені, що людей приходить вже значно більше, бо того, що вони готували на 60 людей, не вистачає. У нас працюють два кухарі і вони щодня, окрім вихідних, готують обід із двох страв. Це дуже важливо, бо насправді є так багато людей, які хочуть їсти. Коли ми тільки відкрили кухню і до нас приходили перші люди, я також сідав обідати разом з ними, щоб ніхто не думав, що соціальний обід – це щось несмачне, або таке, чого ми самі не хочемо їсти, тому і віддаємо. І знаєте, коли я сідав з ними за стіл, то не міг з’їсти і половини того, що з’їдали вони… Люди приходили до нас дуже голодні.

А другий великий проект – це соціальна аптека, у якій ми безкоштовно роздаємо ліки потребуючим. Багато людей з цілого світу вже знають, що в нас існує така аптека, тому передають нам різні медикаменти. У нас також працює провізор, яка може фахово проконсультувати. Одного року ми навіть підрахували, на яку суму роздали ліків, і сумарно у нас вийшов один мільйон доларів. Деякі ліки, особливо від онкології, які ми безкоштовно віддаємо, коштують тисячі доларів.

Ще раніше у нас були встановлені пральні машини, душові кабіни, але ми бачили, що деякі люди цього не шанують, тому велика частина речей, які ми мали, уже просто знищена. Якщо буде можливість, ми обов’язково все відновимо і відремонтуємо, але сьогодні розуміємо, що триває війна і наші парафіяни всі свої сили спрямовують туди. Ми плетемо сітки, готуємо тушонки, купуємо автомобілі, дрони. Наша парафія повністю віддається тому, щоб якнайбільше допомогти українським захисникам.

— Уже невдовзі ми відзначатимемо Воскресіння Христове. Поясніть, у чому значення цього свята для всіх християн.

— Христове Воскресіння – це торжество із торжеств, це наше майбутнє, бо якщо немає воскресіння, то і наша віра мертва. Апостол Павло казав: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» ((1 Коринтян 15:14).

Ісус Христос прийшов і сказав, що смерть – це не кінець, це тільки народження для життя вічного. Я інколи порівнюю це з народженням дитини. Коли дитина є зачата, вона уже живе і в утробі матерій почувається дуже добре: її годують, їй тепло, вона усім забезпечена. І тут приходить момент народження – їй треба самій дихати, їсти, навколо холодно і дитина починає кричати, вона не знає куди йде та що там на неї чекає. Те саме є з воскресінням. Зараз нам здається, що все добре: ми маємо житло, одяг, їжу, ми навчили жити у цьому світі, але раптом Господь каже нам, що на нас чекає щось нове. Багато хто думає, що смерть – це кінець, але насправді це тільки початок – це народження для життя вічного. І в цьому наша велика радість.

Зі Святого письма ми маємо багато прикладів, коли люди з душею і тілом йшли до Царства Небесного. І тут йдеться не тільки про Богородицю, чи про Іллю, чи Еноха зі Старого завіту, але і в Новому завіті є люди, які душею і тілом пішли на небо. В Євангелії ми читаємо, що після воскресіння Ісуса багато святих встали зі своїх гробів і багатьом показалися. Ми не знаємо їхньої точної кількості, але нам відомо, що вони вже мають вічне, щасливе життя. І все це нам Господь показав своїм воскресінням. Він перший, який воскрес, бо Ілля і Енох були забрані Богом, вони не зазнали такого поняття як смерть. А всі інші зазнали, вже після того, як воскрес Христос. Тобто це свято є для нас великою надією, бо ми віримо не в пусті слова, не в якусь філософію – ми віримо у живого, правдивого Бога, який обіцяв, що кожен, хто буде виконувати його заповіді, буде разом із ним у Царстві Небесному.

— Уже не один рік ми зустрічаємо Великдень у часі війни, щодня стикаючись з болем втрат. Яким є значення Христового Воскресіння у контексті війни?

— Так, щодня ми чуємо про загибель наших захисники. Для багатьох це є великою трагедією, бо в людському вимірі їхнє життя справді закінчилося. Той біль неможливо описати звичайними словами. Але в Біблії ми читаємо: «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Іоана 15:13). Герої, які пішли захищати нашу державу, пішли на це з великої любові. Особливо наші добровольці, які першими зупинили ворога. Вони робили це з великої любові до нас, тому коли говоримо про їхню жертву, то це та жертва яка веде до Царства Небесного. Чому? Бо немає більшої любові…. Нам чомусь здається, що їхнє життя втратилось, а мені навпаки – що воно тільки почалося.

— Як правильно пояснити це їхнім рідним, адже, думаю, цього Великодня не одна родина буде сумною…

— Їм треба лише молитися, треба прагнути бути разом з тими, кого вони люблять. Бо є смерть Юди і є смерть апостола Петра. Вони обидва зреклися Ісуса. Ми багато говоримо про зраду Юди, але пам’ятаємо також слова звернені до Петра: «Перш ніж півень заспіває двічі, ти тричі відречешся від Мене. (Марка 14:26-52) Що після зради зробив Юда? Він попав в депресію, розчарування і повісився. А що зробив Петро? Він гірко заплакав і покаявся. Такою є і наша дорога – гірко заплакати за своїми померлими і каятися з гріхів які ми маємо. Нам треба приходити до церкви і просити у Бога, щоб колись дозволив нам бути разом зі своїм сином, чоловіком, коханим. Вони вже в Царстві Небесному, бо віддали своє життя з любові, а всім нам залишається лише цього прагнути.

Чого нас вчить свято Воскресіння?

— Оптимізму, бо смерті немає! Тому не бійтеся тої першої смерті, бійтеся другої, про яку нам також каже Господь у Святому Письмі. Друга смерть – це пекло, гріх. Бійтеся згрішити. Бо Воскресіння – це наша велика надія, що життя немає кінця.

— Скажіть насамкінець, що для вас означає бути адміністратором цієї парафії?

— Я зовсім не маю вихідних, але навіть так я тут щасливий. Я не уявляю собі іншого життя. Знаєте, у мене, як і в кожного, є друзі і часто вони мене кличуть кудись разом піти, поговорити, відпочити, але я ловлю себе на думці, що майже ніколи не маю для цього часу, бо завжди є щось в церкві, що видається нагальнішим, важливішим. Бо Церква – це не будівля, до якої ми інколи ходимо, це жива спільнота, у якій ти завжди комусь потрібен. Тому я намагаюся приділяти час своїй родині, друзям, але в більшості живу цією парафією, бо до неї мене покликав сам Господь.

— Щоб ви хотіли побажати своїм парафіянам і нам усім напередодні свята Воскресіння?

— Хочу побажати, щоб ми могли сповнили прохання Пречистої Діви Марії – якнайбільше молилися. Під час свого останнього об’явлення у Меджугор’є Богородиця попросила тільки одного – моліться. Часто ми робимо корисні, добрі справи, але дуже мало часу приділяємо молитві. Тому я би побажав нашим братам і сестрам якнайбільше молитися. Молитися за перемогу, за наших воїнів, за те, щоб настав мир. Бо надіючись тільки на людей, ми нічого не зробимо – «Не надійтеся на князів, на синів людських, в них немає спасіння» (Пс. 145, 3). У псалмах Господь чітко каже: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа». (Пс. 126, 1). Так само скажу і я, бо ми надіємось на безпекову коаліцію, на зброю, на чиюсь смерть, але наша головна надія має бути на Бога. Тож бажаю в часі Пасхи звернути свою увагу до Господа Бога, який точно чує всі наші зітхання і кожну нашу молитву.

Спілкувалася Наталія БЕЛЬЗЕЦЬКА

Останні новини

Введення у храм пресвятої Богородиці Євр 9,1-7; Лк 10,38-42;11,27-28 (о. д-р Турконяк Р.) Село Малечковичі 21.11.2024. Свято Введення...
Близько тисяча відвідувачів, за підрахунком організаторів, відвідали відкриття виставки Осінній салон «Високий Замок», яка запрацювала у комунальному закладі...
У храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці в Патріаршому домі у Львові Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію...
Триває офіційна поїздка єпископа-помічника Львівської Архиєпархії владики Володимира до Німеччини. 19 листопада, поміж іншими, відбулася його зустріч з...
18 листопада єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ владика Володимир взяв участь в Екуменічний поминальній молитві за жертвами голодомору 1932-1933...