На парафії Пресвятої Євхаристії (Рясне2) 11 березня 2023 року відбулися молодіжні чування під час яких розважали над постаттю блаженного священномученика отця Олексія Зарицького.
На чування зібралася молодь з кількох спільнот:
Рясне 1 (парафія Пресвятого Серця Ісуса і парафія Василія Великого та блаженного Олексія Зарицького),
Рясне 2 (парафія Пресвятої Євхаристії);
Івано-Франкове (парафія Зіслання Святого Духа).
Важливим фактом єднання цих спільнот було те, що постать отця Олексія Зарицького їм близька, адже в 1946-47 роках він служив на теренах Рясне-Руське та Рясне-Польське.Його праця сформувала добрий фундамент для поширення Божого Слова на цій території.
Під час молодіжних чувань учасники спільно молилися Божественну Літургію, яку очолював отець Михайло Німак, йому співслужив отець Тарас Мирка. Після Літургії молодь разом шукали пазли з біографією святого та представляли її одні одним. Мали нагоду молитися перед мощами святого о. Олексія. Також слухали катехизу, яку провів отець Юрій Кіндрацький. Завершили чування молитвою Тезе.
«Радіо Ватикану» називало греко-католицького священика Олексія Зарицького «Апостол Сибіру». Він, відбуваючи ув’язнення в Караганді, перетворив своє тюремне життя в апостольське служіння.
Отець Олексій Зарицький народився 15 червня 1912 року в селі Більче Мединицького району, Дрогобицького повіту (нині — селище Миколаївського району Львівської області). Батьки його, Василь та Марія Зарицькі, були селянами. Майбутній священик успішно закінчив Стрийську гімназію, а потім греко-католицьку Богословську Академію. Випускника академії висвятив його сам Митрополит Андрей Шептицький. Першу Службу Божу отець Олексій Зарицький відправив у своєму рідному селі Більче, літом 1936 року. В тому ж році отець Зарицький пішов працювати у парафію в горах, у селі Стинава-Верхня і Нижня стрийського повіту. Влітку 1937 року Зарицький переїхав на парафію в село Струтин Золочівського повіту Тернопільського воєводства (нині — Золочівського району Львівської області).
Отець Зарицький завжди дбав як про душу, так і про добробут та освіту рідного народу. Тому вільний час від душпастирської праці теж віддавав мирянам. Дбав і про освіту. Частина сільських дітей ходила на заняття до «Рідної школи» у Золочеві, а двоє хлопців, за рахунок добродійного фонду Митрополита Андрея Шептицького, навчались у Львові.
29 травня 1948 року за політичною статтею (як голову «Просвіти») отця Олексія засуджено до восьми років у виправно-трудових таборах. Табори в Мордовській АРСР, Кемеровській та Омській області. Муляр, штукатур, вантажник цегли… На рівні з усіма терпеливо виконував усю каторжну роботу, а долоні його були стертими до крові.
11 січня 1955 року отець Олексій прибув на заслання в Караганду. Йому було заборонено повертатися до України. Наступного року цю заборону було знято, але отець вирішив залишитись, щоб продовжувати своє душпастирське служіння. Отець Олексій служив не лише вірним східного обряду. Щодня на катехизацію приходили діти різних національностей – поляки, німці, латвійці. Аби духовно послужити їм, отець відправляв для них у латинському обряді.
Навесні 1957 року отець Зарицький відвідав Україну. Життя в його Україні – тепер радянській – краяло серце: греко-католицькі храми, які побудували діди, прадіди, належали іншій Церкві, як і багато його колишніх парафіян…Упродовж літа 1957 року отець жив у Рясній-Польській. Його несподівана поява, богослуження, таїнства, які він звершував, були колосальною підтримкою та розрадою для багатьох священиків, монахинь, зокрема Згромаджень Св. Йосифа та св. Вінкентія. Отець і далі залишався під пильним наглядом міліції, а тому 21 вересня 1957 року він повернувся до Караганди. Його словами прощання стали: «До зустрічі в небі!»
Місіонерська діяльність отця Зарицького поширюється на терени Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. У Красноярському краї отець зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим, який призначив отця адміністратором Казахстану з осідком у Караганді. Від того часу за отцем Олексієм стежили ще пильніше…
Отець дізнався, що його богослуження відвідує особа, яка все детально переповідає органам. У 1960 році отця Олексія позбавили прописки, місця офіційної реєстрації за місцем проживання, що загрожувало арештом. І отець вирішив стати добровільним «Христовим скитальцем». Отець Зарицький здолав тисячі кілометрів Сибіру та Казахстану, опікуючись вірними. Служив віддано й безкорисливо. Він міг цілу добу не їсти і не спати, аби не втрати часу…
9 травня 1962 року в Караганді отця заарештували – біля тієї шахти, де колись діяла українська церква, у якій він служив. Винесено вирок – два роки позбавлення волі – за «дармоїдство», а насправді за активну душпастирську діяльність. В таборі отець працював кравцем. І хоча робота не була важкою, здоров’я цього великого мандрівника-апостола щоразу погіршувалося і врешті потрапив до в’язничної лікарні у поселенні Долінка.
Помер отець Олексій Зарицький 30 жовтня 1963 року. Очевидці пригадують, що, коли в сутінках тіло покійного отця на возі везли на кладовище, «похоронну ходу» супроводжувала жінка в незвичному білому вбранні. Коли ж прибула до могили, жінка в білому зникла…
Коли Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, тлінні останки отця Олексія привезли в Україну, у Рясну-Руську, і поховали на подвір’ї храму, в якому він служив перед арештом.
