В німецькомовному виданні Die Tagespost 15 лютого 2023 року вийшла стаття журналіста Стефана Баєра про те, чому єпископи та священики Української Греко-Католицької Церкви впродовж року війни не впадають у відчай і не тікають, а залишаються з тими, хто страждає.
Розпочинає статтю журналіст з розповіді про відвідини святоюрського пагорба та спільної молитви у соборі Юра разом з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії владикою Володимиром Груцою.
Стефана Баєра застала повітряна тривога.
«Єпископ Володимир Груца знизує плечима: «Що ви маєте на увазі? Нам піти в підвал чи залишитися тут?» Пронизливий сигнал тривоги більше не дратує його. У західноукраїнському Львові, з одного боку, звикли, а з іншого – ракетних обстрілів не очікують. Або принаймні не дуже, тому що єпископ дає мені дуже точні вказівки щодо поїздки до Івано-Франківська на випадок ракетного обстрілу»,— зазначає він.
Звідки сили сподіватися на гідне життя?
Звичайно, – продовжує далі журналіст, — ми не йдемо в підвал на розмову, але залишаємося біля кавоварки, навпроти історичного собору Св. Юра, який тривалий час був головним храмом УГКЦ.
«Завжди, коли приходили росіяни, греко-католицька Церква була переслідувана: і за царів, і за Сталіна, і тепер за Путіна. Я думаю про це, коли вдосвіта входжу до собору Святого Юра у Львові, де вже збираються на молитву»,— пише автор і ділиться, що згодом цю думку йому підтвердить єпископ-помічник Донецького екзархату Максим Рябуха, який у вечірньому Івано-Франківську присвятить йому дві години для детальної розмови.
Розмова з єпископом Максимом Рябухою.
«Звідки, запитую єпископа-салезіянина з багатостраждальної Східної України, він ще бере сили сподіватися на гідне життя? «Диявол винахідливий, але Бог всемогутній!» — відповідає він. Володимир Путін хоче не просто завоювати Донбас чи утримати Крим, а хоче знищити український народ. Владика Максим, половина єпархії якого перебуває під російською окупацією, у цьому цілком впевнений. І все ж він вірить у силу змученого українського народу, у перемогу правди та близький кінець війни»,— мовиться у статті.
У руїнах процвітає церква Мучеників
За його словами, хоробрість греко-католицьких єпископів вражає. «У кафедральному соборі Івано-Франківська Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав , якого в Україні просто називають «Наш Патріарх», вітає мене сяючою посмішкою: «Але ти сміливий, що прийшов сюди!» — каже він і яскраво згадує нашу зустріч у Відні. Але хоробрі не ті відвідувачі, які вже мають у кишенях зворотний квиток, а його священики та єпископи, які залишалися з народом за будь-яких обставин – на фронті та під час бойових дій. Ця Церква, криваво переслідувана Сталіним і всіма його наступниками, озирається на досвід мучеництва. Це, вочевидь, додає сил і духовної наснаги: Блаженніший Святослав каже, що його церква в Івано-Франківську має понад 200 кандидатів у священики, значно більше, ніж у Києві, де у нього є «лише» 70»,— зазначає Стефан Баєр.
«Коли мама сумує, я мушу розповідати смішні історії, як колись це робив тато»
«Багато єпископів повідомляють про травмованих, поранених, наляканих людей. За останні кілька годин я зустрів у Львові двох відважних жінок: це 27-річна Ліза з Преморська, яка перші два тижні вторгнення провела в тісному, переповненому підвалі на околиці Києва. Молода архітекторка не злякалася, коли її оточували перелякані діти та жінки.
І ось я зустрічаю Ольгу, яка тримає за руку свого шестирічного сина у львівському Гарнізонному храмі. Коли чоловік загинув на фронті, вона посварилася з Богом. Вона знаходила розраду в зустрічах з іншими вдовами та з військовими капеланами Греко-Католицької Церкви. Її маленький син дуже сильний: «Він повинен рости і тримати свою маму», — каже він сильним, майже чоловічим голосом. «А коли мама сумує, я мушу розповідати смішні історії, як це робив колись тато»,– додає автор статті.
