Юстина Гурняк: «Подарунків не чекаю, хочу тільки, щоб закінчилась війна»

-
Post font size
+

Стільки зацікавлень та різноманітних хобі, як у цієї 10-річної дівчинки, мабуть, немає і в багатьох дорослих. Від театру, малювання, музики і хору до шахів, айкідо й велоспорту. А ще поміж усім цим — Пласт, у який вона знала, що точно ходитиме, адже завзятим пластуном був її тато — фотокореспондент, волонтер, боєць «Айдару», Герой України Віктор Гурняк. Він загинув на Сході ще у 2014–му, коли Юстинці було тільки два роки, та весь цей час дівчинка береже у своєму серці спогади про тата, вірить у різдвяне диво та з нетерпінням чекає на свято Миколая.

Про Пласт, волонтерство і безліч її хобі, а також про те, що найбільше любить та про що найбільше мріє — ми поговорили з Юстинкою напередодні свята Миколая.

Нашу розмову починаємо зі школи, в якій навчається дівчинка. Окрім стандартних уроків, тут також викладають комп’ютерну графіку, дизайн, кулінарію, акторську майстерність, діти ходять на плавання і велоспорт. Тому практично весь день Юстина зайнята, але каже, що все це їй дуже подобається, адже любить такий спосіб життя і активний відпочинок.

— Найбільше мені подобається шкільний театр і уроки дизайну. Зараз, наприклад, готуюся до вистави про Пітера Пена, весною будемо грати її англійською. Після школи я зазвичай йду на Пласт, на додаткові з англійської і на музику, але все це у різні дні, тому мені не важко. Вже п’ять років граю на сопілці, на фортепіано — чотири, співаю у хорі. Моя бабуся піаністка, мама також закінчила музичну школу, тому й мені це дуже подобається.

— До 3-го класу я тричі в тиждень ходила на айкідо, але отримала травму і відтоді не тренуюся. Цей вид спорту мені дуже подобався, я мала золотий кубок і дуже багато призових місць, мріяла стати сенсеєм і поїхати в Японію. У мене ніколи не було другого чи третього місця — тільки перші. Взагалі, спочатку я пішла на айкідо разом із подружкою, але їй там не сподобалося, тому залишилися тільки хлопці з мого класу і я. Ще раніше займалася шахами, дизайном, гімнастикою. Мама ніколи не змушувала мене кудись ходити, якщо відчуваю, що чогось забагато, можу відмовитися, але всі гуртки мені завжди подобалися.

Миколая і Різдво – мої улюблені свята

Листи до Миколая Юстинка писала ще коли навіть не ходила до школи. Виводити букви допомагала мама. Свій улюблений подарунок — іграшку пупса — пам’ятає досі. Також у них з мамою є традиція — щороку перед зимовими святами збиратися разом із друзями й розмальовувати ялинкові іграшки.

— Минулого року я дуже хотіла іграшку пупса, вона мені дуже подобається, я попросила про це в Миколая і він її приніс. Зараз у мене вже є колекція — п’ять таких іграшок. Взагалі, Миколая і Різдво — мої улюблені свята, бо тоді збирається вся родина. Ще у нас завжди є ялинка і ми з мамою її прикрашаємо: самі робимо дерев’яні іграшки, вирізаємо їх лазером, а потім розмальовуємо. Щороку перед святами запрошуємо наших друзів розмальовувати ці іграшки разом із нами. Сподіваюся, що і цього року теж так буде, бо скільки себе пам’ятаю, завжди їх малювала.

— Ми вже були без Віктора і пішли з донечкою до церкви на свято Миколая. Юстя мала 2,5 роки, але вже вивчила «Ой, хто, хто Миколая любить». Священник дав їй мікрофон і вона так голосно співала, щось відповідала отцю, а ми всі сміялися. Їй так сподобалося, що ми потім не могли забрати від неї мікрофон. Це її перші спогади про свято Миколая і вони для нас дуже цінні, — каже мама дівчинки, Ірина.

Народилася на День матері і цим зробила мені такий неймовірний подарунок

Мама дівчинки розповідає, що донька взяла багато від обох батьків. Любов до фотографії, музики, малювання, дизайну — все це завжди було у їхній сім’ї і в цьому змалку росла Юстина. А ще вона народилася у другу неділю травня, саме тоді, коли святкують День матері і своєю появою зробила мамі найкращий подарунок.

— Зовні вона дуже схожа на Віктора, та й характером теж. Ми з ним обоє творчі, тому не дивно, що Юстя росте такою самою. Вона дуже любить малювати. У нас вдома все в пензликах, полотнах, фарбах. Нещодавно, вона сама намалювала чотири картини і виготовила іграшки на ялинку, їх продала на шкільному ярмарку, а гроші з продажу пішли на ЗСУ.

У дитинстві Юстинка була дуже комунікабельною — це вона точно перейняла від Віктора, бо я такою не була. Зараз, коли стала дорослішою, то трохи соромиться, але як була маленька, то на вулиці підходила до всіх, із кожним віталася, щось запитувала. І також справедливість… Вона прагне її в усьому, так само як і татко, завжди шукає правду, хоче всіх захистити, не терпить брехні.

Пам’ятаю, як тато мене підкидав, а я голосно сміялася

У кімнаті Юстинки — велика картина, на якій мама, тато і вона — це їхнє останнє спільне фото разом. І хоч воно було не дуже хорошої якості, художник все-таки зміг їх намалювати. Також у домі багато Вікторових нагород, тут і зірка Героя України, і його одяг, і форма з балаклавою, яку часто розглядає дівчинка.

— Я пам’ятаю лише два моменти: як тато мене підкидає, а я голосно кричу і сміюся, і пам’ятаю, як ми разом їхали за кордон — я не могла всидіти на місці і мене посадили в машині біля лобового скла, я тоді теж голосно сміялася. Зараз, коли мені показують фото чи відео з татом, то також здається, що я це пам’ятаю, хоча розумію, що тоді була дуже маленькою.

— Мені найбільше хочеться, щоб Юстинка запам’ятала про тата лише найщасливіші моменти. У якийсь період я відокремила її від війни, втрат, війська… Мені здавалося, що дитина не повинна рости з таким тягарем, має мати звичайне, щасливе дитинство. Ми показували їй різні відео і Юстинка хоче вірити, що вона це пам’ятає, але ми розуміємо, що тоді вона була дуже крихітною, — каже Ірина.

Мрію тільки, щоб закінчилась війна

У майбутньому Юстинка хоче стати дизайнером одягу, адже змалку їй подобається робити щось своїми руками: малювати, плести з бісеру, ліпити з глини. Ще вона точно знає, що на Миколая завжди стається диво, треба тільки не переставати вірити. Коли запитую Юстинку, що цього року вона напише у листі, дівчинка відповідає, що хотіла павербанк, але його вже подарували. Більше подарунків не просить, бо її головна мрія – щоб закінчилась війна і в Україні настав мир.

На кого ти рівняєшся,— запитую Юстину.

На свого тата,— без вагань відповідає дівчинка.

Коли ми прощаємось, вона бере за руку маму, дивиться на мене поглядом свого тата і усміхається. Вона спішить робити уроки, малювати, грати на фортепіано, чекати Миколая і вірити в диво.

А в цей час, ми дорослі, маємо робити все, аби одного дня її найбільша мрія здійснилася, і Юстя нарешті побачила ту Україну, за яку так палко боровся, її тато.

Спілкувалася Наталія БЕЛЬЗЕЦЬКА

Останні новини

Минулої п’ятниці о. Сергій Довба, відповідальний за екологічне служіння у Львівській архієпархії, провів екологічну Хресну дорогу із парафіянами...
Минулими вихідними референт Бюро УГКЦ з питань екології о. Сергій Довба з благословення владики Ігоря Возьняка, архієпископа і...
У неділю, 6 квітня, відбудеться Хресна дорога храмами Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ та Музею народної архітектури та...
Сьогодні у церкві Положення Пояса Пресвятої Богородиці відбувся похорон о. Івана Ковальця, пароха цього храму. Як вже повідомляли,...
Дякую, доброчесні отці, що прибули помолитися за упокій душі світлої пам’яті отця Івана Ковальця, який випередив нас до...