24 неділя Еф 2,14-22; Лк 8,41-56
У євангельському уривку, з Євангелії святого апостола Луки, говориться про чоловіка Яіра, начальника синагоги, який прибув до Ісуса з важливим проханням: прийти до його дому й зарадити здоров’ю його дочки, яка помирала. Перед цією подією, святий Лука описав історію втихомирення бурі на морі та вигнання Господом бісів з опанованого чоловіка. Євангелист представив Ісуса, як володаря природи та властителя над бісами, які коряться Господові й не можуть нічого протиставити. А тут, появився голова синагоги, мабуть, використав увесь свій ресурс, який посідав, щоб вилікувати дівча. Він не цікавився тим, що йому скажуть служителі синагоги, як відреагують книжники, фарисеї та інші на його вчинок, взяв під ноги людський погляд та їхні судження, приступив до Ісуса, припадаючи йому до ніг. Благав зайти до оселі, просто прибути до його хати, а все решта до звершення залишив Ісусові, переконаний, що він знає, що має вчинити та, як повестися.
Звичайно, що присутні споглядали й про щось судили у своєму серці про голову синагоги, бо служителі синагоги протистояли Христові. Служитель синагоги зайняв покірну позицію відносно Ісуса, віддаючи справу в його руки. Поки Ісус слухав начальника, натовп натискав із усіх боків на нього, бо мали різні потреби, щоб стати перед ним та сказати про наболіле. Серед багатьох знайшлася жінка, хвора на кровотечу, яка прагнула добратися ближче, щоб у таємниці доторкнутися, принаймні одежі Ісуса, вірячи, що це для неї стане помічним. І вона осягнула свого, наблизилася, несміливо доторкнулася ледь краю одежі Христової і в тій же хвилі відчула, що кровотеча припинилася. Ніхто цього не зауважив, лиш Господь знав про це й оздоровлена жінка. Довгими роками жінка видавала лікарям щось зі свого майна, вкінці усе, що мала, витратила на лікування й жоден лікар, жоден знахар не допомогли їй. А, ось, історія, нічого не платила, нічого не сказала, не зверталася й не кричала, щоб «Син Давида» допоміг їй!
Вирішила своє питання одужання з Богом у тихий спосіб віри та покори. Хвора не сміла стати перед очима Господніми, не чіплялася за одежу Христа, велика віра веліла їй підійти так, щоб він не побачив й тремтячим пальцем доторкнутися, подібно, як Ісус велів апостолові Томі: «… Поклади сюди свій палець… доторкнися до мого боку, – і не будь невірним, але вірним» (Ів 20,27). А жінка вірила, пробралася до Ісуса не з грошима та подарунками, лиш зі сильною вірою і доторкнулася краєчку його одягу, щоб він не почув. А Ісус – Бог, він знав усі розклади жінки, проникав усі її задуми, оздоровив її і загально запитав: «… Хто доторкнувся до мене?…» Наступила глибока мовчанка, присутні переглядалися між собою, думаючи, що сталося? Ісус повідомив, що сила вийшла з нього; хтось із присутніх викрав його силу?! Аж раптом, з-поміж народу вийшла худорлява та втомлена від хвороби жінка, уся дрижала, впала на коліна й припала чолом до землі, не сміючи дивитися Господові в очі й усе розповіла, як хворіла та як оздоровилася!? Усі дивувалися такій події, а Ісус промовив до неї: «… Дочко, віра твоя врятувала тебе; іди з миром» (Лк 8,48). Святий Учитель Церкви, роздумуючи про цю подію, написав: «Кровоточива жінка всіх навчила премудрості» (св. Ів. Золот. Бесіда L на Мт, п.2).
Ми пам’ятаємо, що Ісус був у дорозі до будинку начальника синагоги. Спішив до хворої одинокої доньки релігійного голови і в той час оздоровив кровоточиву. Затримався. Усі були захоплені подією миттєвого видужання жінки, її розповіддю та повчальними словами Ісуса. Коли Спаситель закінчував мовити, хтось підійшов до старшого синагоги й повідомив, що дочка його уже померла, хай не турбує Учителя. Ісус почув про це й не бажав, щоб батько сумував ще більше, тому промовив до нього: «… Не бійся, тільки віруй, і буде врятована». Мов, ти ж голово синагоги, був свідком тільки що оздоровлення жінки; знаєш, що вона дванадцять років хворіла й найкращі спеціалісти не допомогли їй. А до її одужання вистарчило непохитної віри, яка притягнула мою силу, що зцілила її. Не падай духом, батьку, не переймайся словами, що твоя дочка померла, оживи свою віру і твоя донька постане, воскресне. Звичайно, що батько був у важкому стані пригноблення, допускаючи єдину надію на Ісуса, до кого звернувся за допомогою.
Ісус прибув у дім голови, усім велів вийти із оселі. При Ісусі залишилися троє його учнів, батько й мати заснулої дитини. Народ плакав та голосив, а для Господа смерть дівчинки була сном. Син Божий взяв дівча за руку й промовив: «… Дівчинко, встань». Дух повернувся до дівчати й вона вмить воскресла, подібно, як миттєво зупинилася кровотеча жінки! Господь велів дати їй їсти, щоб ніхто не подумав, що це якесь видиво, тимчасовість, а не дійсність. Батьки ж тривали у глибокому здивуванні, а Ісус велів їм про той випадок нікому не розповідати. Мабуть, не хотів, щоб вони хвалилися тим чудесним оздоровленням.
Ось, такі чудесні євангельські події описані святим євангелистом Лукою й подані нашою Церквою до роздумування й прослави Бога. Подякуймо Ісусові Христові за зцілення ним кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра!
Просімо в Господа постійного росту віри, додання нам віри! Запитуймо себе часто: яка наша віра у відношенні до Бога? Як ми бачимо віру в нашому житті? Чи я – людина віри в Бога? Проаналізуймо дні нашого життя від ранку до вечора. Розберімо наші молитви, недільну та святкову участь в Службі Божій? Яке наше ставлення до посту, принаймні, в п’ятницю? Чи дорожимо виконуванням Божих та церковних Заповідей тощо!
Скажімо щиро Богові, ким ми є для нього та просімо, щоб примножив нам віри! Хай наша духовна будівля, за словами святого апостола Павла, зростає «у святий храм в Господі!» Молімося до пресвятої Богородиці, щоб виблагала у свого Сина швидкого закінчення війни в Україні, а нам – міцної віри!
