Найперше ми є вдячні за солідарність. Україна є частиною Європи, яка зараз кровоточить. Є небезпека, що пізніше закровоточить також і Європа. Ми дуже прагнемо, щоб була визнана правда. Якщо хтось має сумнів якою є правда у цій війні, то він може будь-коли приїхати і побачити, що з нами відбувається. Зустрітися з дітьми, які тепер живуть без батьків через війну. Рани війни важливо побачити своїми очима.
Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир в інтерв’ю для газети Tagespost від 22 вересня 2022 року. У розмові архиєрей розповів про досвід життя в умовах піврічної війни. Також про історичні заслуги Української Греко-Католицької Церкви, душпастирство жертв війни і про Божу педагогіку в історії світу.
Розмова мовою оригіналу
Якою є актуальна ситуація у Львові?
У нашому місті ми і надалі часто зустрічаємо наших загиблих Героїв, супроводжуємо їх в їхній останній дорозі до вічності. Духовно опікуємося їхніми родинами.
У Львові найбільше близькість війни відчувається, саме під час похоронів загиблих солдатів.
Розуміємо, що Україна є єдиним тілом. Якщо якась одна частина тіла кровоточить, то біль відчувають також й інші частини. Проте життя триває. Проводяться різні культурні життя, люди все більше приходять до храмів. Якщо пандемія людей ізолювала, то війна їх знову зібрала і солідаризувала.
Дні контрнаступу принесли більше надії
Українці ніколи не здавалися. Навіть на самому початку, коли росія поставила питання блискавичної війни і мріяла про те, що Україна за три дні перестане існувати. Попри все Україна бореться і живе!
Коли пацієнт переносить операцію, позаду хірургічне втручання, то він знає, що повинно бути покращення і дуже надіється стати здоровим.
Ця війна – це оздоровлення від «радянського вірусу»
Такою операцією є російське агресорське втручання і наша подальша боротьба за виживання. Розуміємо, що ми живемо, лише важливе питання – як ми далі будемо жити?
Ми ще, як народ, дуже хворіли на так званий «радянський вірус». Ця війна є оздоровленням від нього. Ще є певні покоління людей інфіковані цим вірусом.
Тому я не відважувався сказати, що ми сьогодні чи завтра цілком змінимося. Але люди у центрі і на сході України стають щораз свідоміші. Тепер вони знають і розуміють що означає «визволення» в сенсі російської пропаганди. На собі досвідчили, що воно передбачає геноцид і тортури. Це тоді, коли хтось приходить і руйнує мій дім, школу, лікарню чи вокзал.
Людина, яка має суспільну свідомість і людську гідність, ніколи не буде рабом!
Імперіалізм росії передбачає, що, якщо є імперія, тоді мусять бути колонії, а в колонії мусять бути раби. Прості люди після розпаду радянського союзу найперше турбувалися про їжу і пиття. Тепер стало зрозуміло, що Україна більше не буде жодною колонією. У цьому є також заслуга Церкви. У Радянському союзі наша УГКЦ була переслідувана, тому що вона проповідувала і вчила правду. Тим самим вона виховувала свідомих громадян для суспільства. Для мене ясно і чітко зрозуміло, якщо людина живе морально, тоді вона є свідомим громадянином своєї держави і такою людиною вже не можна маніпулювати.
Українська Греко-Католицька Церква стала «весною» незалежності України
Наша Церква дуже багато вклала у виховання патріотизму в людей. Кожна людина має право берегти свою спадщину. Коли розпався радянський союз і Україна отримала вільність, в цей момент Церква взяла своє слово. Після часу вірності у підпіллі вона розцвіла до життя, як також і ціла Україна. «Весна» Церкви настала перед здобуттям Україною своєї незалежності. Тобто Церква стала її «весною».
Стержнем Церкви є віра в Бога і життя Святими Тайнами
Важливо усвідомити що розуміється під поняттям Церкви. Інституція? Звичайно, що Церква є інституцією, яка має свою ієрархію і канонічне право. Багато хто бачить у Церкві лише «Карітас» чи соціальну працю. Люди приходять до Церкви, бо думають, що тут змушені їм допомогти. Звичайно, що така допомога є, бо це також є одним зі завдань Церкви.
Але не можемо забути що є стержнем Церкви. Це є віра в Бога і життя Святих Таїнств. Ми повинні людям роз’яснити, що означає Церква і які вона має скарби.
Якщо обминути головне завдання Церкви, то що стоїть в центрі її проповіді? Чи часом вона не політизується?
Передусім я проповідую Євангелію, Добру новину – Благовість. Тут ми нічого нового не придумаємо. Наприклад якщо взяти притчу про сіяча, то Ісус Христос сам найкраще її пояснює. Я краще за Нього цього не можу зробити. Я найбільше можу сказати з чим можна порівняти ці Євангельські образи у сучасному світі.
Зрозуміло, що політика також важлива. Бо кінцево люди живуть у політичному контексті, але дійсно є важливо також індивідуальна площина, де я черпаю надію і силу, щоб жити далі. В Євангелії є страждання і хрест, вони йдуть разом як і воскресіння. Людина має спокусу не чекати до кінця. Також разом з людьми, які тепер в Україні покладені до гробу помирає Христос. З ними Він також і воскресне. Наша турбота як пастирів полягає в тому, щоб також терпеливо з людьми співстраждати і чекати.
Віра, молитва, Святі Таїнства, солідарність – це дає людям, особливо жертвам війни, фундамент
У розмовах з людьми, які потерпіли від війни, намагаюся багато не говорити, а більше слухати. Ці люди мають багато що сказати. Людина може багато чого витерпіти і перенести, якщо вона знає для чого. Віра, молитва, Святі Таїнства, солідарність – це дає людям фундамент.
Чому Бог допустив війну?
Ми віримо, що нічого не стається випадково. Але Божа педагогіка відчитується з перспективи історії. Я переконаний, що за кілька років ми будемо більше розуміти чому це сталося. Учні були дуже розчарованні хресною смертю Спасителя, вони повтікали, але після воскресіння Він прийшов зі своїми ранами до них і вони зрозуміли чому це з Ним сталося. Звичайно, ми отримаємо кінцеві відповіді щойно у вічності.
Підготувала Христина Потерейко
