З нагоди 30-річчя будівництва лемківської церкви святих Володимира та Ольги в Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького ― Шевченківському гаю відбулася святкова Архиєрейська Літургія. Її, на запрошення пароха цього храму отця Анатолія Дуди-Квасняка, звершив Митрополит Ігор.
Церкву звели за ініціативи лемківського історика, етнографа Івана Красовського. Освятили у 1992 році. Це перша лемківська церква в Україні, яку перевезли з Лемківщини. Її реставрували у Львові. І тридцять років тут відбуваються Богослуження, на які збираються ті, які пережили нещадне виселення з рідних земель, і їхні нащадки.
Архиєпископа зустріли в святкових строях і з короваєм.
У невеличкій церковці та надворі зібралися ті, хто досі має невимовну тугу за своєю малою Батьківщиною. На Літургії були присутні не лише лемки зі Львова, а й з Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківська і навіть із Чернігова.
У своїй проповіді Митрополит Ігор багато уваги приділив любові до ближнього і до ворогів. З-поміж іншого Архиєпископ зазначив:
― Ісус вказує на вищий спосіб життя, праведний: любити ворогів, добро чинити та позичати без очікування віддачі?! Це – не так просто, але він пригадує на велику нагороду, бо такі назвуться синами та дочками Всевишнього! Як сьогодні любити ворогів, що увійшли в нашу землю вбивати, грабувати та насилувати народ?! Коли Амалик воював з Ізраїлем, Господь сказав Мойсеєві, щоб вибрав сильних мужів та воював з Амаликом, бо він допоможе перемогти. Почався бій, а Мойсей молився з піднятими руками, тоді Ізраїль перемагав, коли ж Мойсей опускав руки – перемагав Амалик. Мойсей уже не міг стояти, його посадили на камінь, Аарон та Ор підтримували руки Мойсея аж поки Ісус Навин не розгромив Амалика та його військо (пор. Вих 17,8-13). Потім, Господь промовив до Мойсея: «… Запиши це до книги на пам’ять, і дай у вуха Ісуса, що: Знищенням знищу пам’ять Амалика з під неба» (Вих 17,14). Отже, Господь допомагав Ізраїльському війську перемогти ворогів.
Архиєпископ додав, акцентувавши, що зі зрозумілих причин, ми б хотіли відразу знищити ворога, який плюндрує нашу землю та вбиває наш народ.
― Та людські плани і людські погляди не співпадають із Божими постановами, бо, коли б Господь чинив за людським велінням, усе б давно на землі було зруйновано, обернулося би пополом та румовищем. А, що сказати про любов Мойсея до Амалика чи любов ізраїльського народу до амаликитян? Що Мойсей та ізраїльтяни більше любили свій народ, як ворогів!?
У давнину, коли Ізраїлем правив мудрий цар Соломон, Господь розпорядився, щоб Соломон виконував Заповіді й був подібним у відношенні до Бога, як його батько, цар Давид. І спочатку царювання Соломон тримався Божих установ.
Згодом, цар Соломон покинув служити єдиному Богові, бо приносив жертви «… Астарті, огиді Сидонян, і Хамосові і ідолам Моава і їхньому цареві, огиді синів Аммона…» (1Цар 11,30). Хоч мудрий був Соломон, однак, дуже немудро чинив перед Господом й став ходити блудними дорогами, тоді Господь забрав у нього царство. Правда, задля обітниці вчиненої цареві Давидові, Господь залишив Соломонові, лише, 1/6 частину царства, решту посів Єровоам, який був втік до Єгипту, бо Соломон хотів його вбити.
Владика Ігор закликав пам’ятати, що Господь Бог обіцяв Давидові та цареві Соломонові, що царство, яке вони посідають, залишиться з ними тоді, коли вони будуть слідувати за Господнім Провидінням, слухаючи Господа, коли ж відступлять, понесуть поразку.
― Тож ми, як люди, не маємо вибору, хіба змиритися з Господнім Промислом, що – наймудріше: неустанно молитися, як це робив Мойсей під час битви з Амаликом й очікувати Божого вироку. Любімо ворогів так, як їх любив пророк Мойсей, робімо їм добро, як робили ізраїльтяни амаликитянам, бо нагорода очікує нас від Господа! Пам’ятаймо про милосердя Боже та про жертву, яку з любові до нас приніс Ісус Христос на хресті, бо у такому ступені любові знаходимо неперевершену вершину! Молімося до Бога і благаймо, щоб він завершив цю війну та кровопролиття! Пресвята Богородице, рятуй нас!
На завершення святкової Літургії Митрополит подякував отцю Анатолію за служіння на славу Бога, а спільноті лемків ― за приклад відданості пам’яті предків, та єдності, яку демонструють через різноманітні заходи, підтримку одні одних, розвиток громади.
Отець Анатолій Дуда-Квасняк розповів про дні, коли зводили і освячували церкву, про душпастирську працю.
Особливого піднесеного настрою додав спів хорової капели «Лемковина», які виконали пісні свого краю.
Завершилося святкування водосвяттям і окропленням храму.
