Одним із співдоповідачів головної теми «Синодальність і соборність: досвід УГКЦ» Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року під час засідання 8 липня став о. д-р Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа. Будучи членом Секретаріату Сьомої сесії Патріаршого Собору, отець Ігор представив членам Синоду співдоповідь на тему: «Синодальний процес у Вселенській Церкві: від резолюцій та постанов деканальних соборчиків до низки сесій Всецерковного форуму УГКЦ».
Синодальність як природа УГКЦ
Насамперед отець Ігор Бойко підкреслив, що питання синодальності Церкви має свій особливий розвиток у традиції та історії Української Греко-Католицької Церкви. «Вона, зберігаючи пам’ять великих загальноцерковних соборів і надихаючись духом автентичної синодальності у підході до вирішення всіх головних поточних проблем власного існування й душпастирської діяльності на всіх щаблях свого структурного окреслення, — від проведення деканальних соборчиків до скликання синодів наших владик, — завжди була свідченням спільної осмисленої дії […], правдивою дійсністю соборності й узгодженості людського волевиявлення і спасенного вільного віяння Божого Духа», — зазначив доповідач. Як приклад такої діяльності промовець пригадав зусилля патріарха Йосифа (Сліпого), який навіть у часи найбільшої перешкоди — «практично цілковитої заглади структур нашої Церкви на матірній території та вбивчого тотального діаспорного розсіяння наших вірних після закінчення Другої світової війни, щойно звільнений з більшовицької неволі, без засобів до існування та в середовищі майже абсолютного несприйняття „із-зовні та зсередини“, — своїм першим завданням вважав відновлення синодального діяння в Українській Греко-Католицькій Церкві.
Зародження ідеї про Всецерковний форум
Одним із виявів цього синодального діяння у сучасній історії УГКЦ, за словами доповідача, мала стати Сьома сесія Патріаршого Собору УГКЦ. Однак через карантинні обмеження з причини поширення пандемії Covid-19 фізичне зібрання делегатів Собору виявилося неможливим. Тому Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав за порадою владик Постійного Синоду УГКЦ вирішив перенести Патріарший Собор УГКЦ на невизначений термін.
Проте такий вимушений крок не став на перешкоді подальшого синодального вираження природи Української Греко-Католицької Церкви. Задля підтримки живим інтересу до головної теми Патріаршого Собору та спілкування між його делегатами, а також заради актуалізації його основної тематики, пристосовуючи її до тих глобальних і загрозливих викликів пандемії Covid-19, було вирішено застосувати досі незнану для нашої Церкви форму живого діалогового спілкування — Всецерковний форум. За допомогою зум-зв’язку упродовж 2021–2022 років було проведено кілька зустрічей із делегатами від різних єпархій та екзархатів. Саме підсумку цієї діяльності була присвячена подальша частина доповіді отця Ігоря.
«Ми прагнули із нутра кожної єпархії коротко почути про те, чим живе єпархія, перед якими викликами вона перебуває, як пульсує життя нашої Церкви. Основна мета проведення таких всецерковних форумів — тримати руку на пульсі життя нашої Церкви і відчути, чим живе наша Церква у цей непростий час. Ми не можемо зустрічатися фізично, але ми можемо творити нагоди для зустрічей в онлайн-форматі», — зазначив у коментарі для пресслужби Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ о. Ігор Бойко.
Дві сесії Всецерковного форуму
На першій сесії Всецерковного форуму, яка відбулася 30 жовтня 2021 року, об’єднавши близько 170 учасників з різних країн та континентів нашої планети довкола основної теми — роздумів про синодальну дорогу Христової Церкви, — основну доповідь про актуальний стан приготування Папського Синоду та його основоположні документи представив єпископ Теодор (Мартинюк). Він також запропонував всім учасникам форуму замислитися над десятьма провідними питаннями, що їх окреслив Римський комітет з організації проведення Папського Синоду як окремі точки для роздумів.
На другій сесії Всецерковного форуму, яка відбулася 11 грудня 2021 року, було розглянуто загальну тему «Актуальне становище греко-католицької родини: плюси і мінуси домашньої церкви, життя вірою в онлайн-форматі, міграційні процеси в рамках закритих фізичних кордонів і відкритої віртуальної дійсності», яку представив єпископ Богдан (Данило), очільник Пармської єпархії Святого Йосафата. Відразу після цього, як наочну ілюстрацію швидкої взаємодії між структурами УГКЦ та актуальними потребами її вірних, Філадельфійський митрополит Борис (Ґудзяк) представив увазі численних делегатів, — їх кількість перевищила півтора сотні осіб, — співдоповідь на тему постсинодального послання Синоду Єпископів УГКЦ під назвою «Надія, до якої нас кличе Господь».
Переваги спілкування в зум-форматі
«У посинодальному посланні „Надія, до якої нас кличе Господь“ в одному із пунктів згадується про те, що ми сьогодні маємо максимально використовувати засоби масової комунікації для того, щоб у такий спосіб поширювати те, що ми прагнемо їм дати, та очікувати від них певний зворотній зв’язок. Зокрема Блаженніший Святослав сьогодні підкреслював, що в один момент, сидячи перед монітором, ти зустрічаєшся із людьми і можеш зрозуміти, що саме зараз відбувається в різних куточках світу, чим живе наша Церква саме там, які в неї обмеження. Ти можеш зрозуміти, якою є дійсність.
Тому я вважаю, що для єпископів, Глави та мирян нашої Церкви такий формат зустрічей є ефективним, вигідним із економічної точки зору, не надто затратним, дозволяє швидко приймати рішення, дарує можливість активного обговорення. Цей досвід нашої Церкви згодом буде виноситися як пропозиція на Великому Синоді, який відбуватиметься у Ватикані у жовтні 2023 року. Якщо він буде позитивно прийнятий, то згодом може бути використаний на рівні Вселенської Церкви для спілкування», — продовжує свою розповідь о. Ігор Бойко.
Обмеження спілкування перед екраном
Водночас отець Ігор зазначив певні обмеження віртуального спілкування: «Живого спілкування між людьми не може замінити жоден монітор, жоден комп’ютер. Таке спілкування таки нас обмежує. Коли ми зустрічаємося наживо і бачимо певні емоції людини, коли ми відчуваємо досвід іншої людини, яка про нього розповідає, це, безсумнівно, багатство живого спілкування. Особа, яка виходить, яка зустрічається із іншими особами, у такий спосіб здійснює своє покликання до спільності. Йдеться про те, що якби не було пандемії, а відтак війни, то ми би продовжували зустрічатися наживо, відбулася б Сьома сесія Патріаршого Собору і продовжували б відбуватися інші заплановані Церквою заходи. Однак, з огляду на ті обмеження, у яких ми перебуваємо, такі інструменти можуть бути допоміжними для нас. Вони мають свої обмеження, але вони також мають і свої плюси та переваги. Ввважаю, що ми не маємо ставитися аж занадто обережно до такого спілкування, а навпаки, маємо пробувати залучати ці сучасні ресурси».
Всецерковний форум — один із способів ділення дарами
«Відгуки під час Всецерковного форуму були здебільшого позитивні. Багато людей дякували за те, що Церква у таких непростих обставинах зважилася на такий крок, щоб дати можливість висловити свої думки, почути людей, донести певні речі», — каже о. Ігор.
Підсумовуючи свій виступ, отець Ігор Бойко сказав: «Слід зазначити, що організація і проведення Всецерковного форуму УГКЦ стала своєрідним викликом для нашої Української Греко-Католицької Церкви, який вона змогла прийняти з честю і користю для своїх вірних. Перебуваючи в умовах суворих карантинних обмежень, вона не тільки не втратила зв’язку із своїми вірними, а й змогла належним чином і вповні реалізувати свою синодально-соборову природу. Їй вдалося почути голос кожного з них та вплести його потребу і його бачення ефективного розв’язання тих чи інших животрепетних проблем сьогодення в загальну програму своєї душпастирської діяльності».
Джерело: Депаратамент інформації УГКЦ
