Сьогодні, проводжаючи Владислава, просимо його тримати над нами мирне небо, потішати свою матір. Водночас все, що ми можемо для нього зробити – у тиші серця молитися і своїм життям наслідувати його. На цьому наголосив владика Володимир у своєму слові під час похоронних Богослужінь за Героєм України Владиславом Аллеровим у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра та Павла, у середу 1 червня 2022 року.
«Дорога родино, ви нас будуєте й утверджуєте у мужності й вірі. Не знаючи що сказати вам, водночас черпаю силу від вас», – зазначив єпископ-помічник.
Архиєрей звернув увагу, що сьогодні є останній день пасхального часу у цьому році. Коли ми запитуємо себе звідки черпати силу, щоб перенести горе. Розуміємо, що для цього замало їжі і води, навіть замало людської присутності. На його переконання, силу нам дає саме великодня віра і розуміння, що смерть для Бога не є ніколи останнім словом.
«В християнстві нема прощання. Ми віримо у вічне життя. Ми проводжаємо померлого, але не прощаємо», – підкреслив владика Володимир.
Відтак архиєрей зі словом підтримки звернувся до батьків Героя України.
«Щиро по-синівське дякую вам за виховання сина. Сьогодні у нашому серці змішуються два відчуття серця: смуток і гідність. Переживаємо почуття гідності за Владислава і за те, в який спосіб ми його проводжаємо. Також напередодні великодня чуємо, як Христос просить свою маму не ридати над ним, тому що він воскресне, найперше повернеться до неї», – сказав він.
Відтак владика Володимир зауважив, що кожна людина своїм життям залишає «заповіт».
«Його «заповіт» для нас дуже простий – будьте патріотами своєї землі», – підкреслив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
«Наше небо не належить жодним альянсам, воно належить Богові і його ангелам. Владислав впродовж свого життя чудово розумів, що означає єдність України. Дорогий Владиславе, будь нам ангелам, просимо Бога, щоб подарував Тобі свої вічні обійми», – додав на завершення владика Володимир.
Довідка: Владислав Аллеров – львів’янин, випускник Національної академії Національної гвардії України. Із 2006 року пройшов шлях від лейтенанта до полковника. Захищав Україну з початку російської агресії. За особисту мужність отримав від Президента орден «За мужність» ІІІ ступеня. Проходив службу на посаді командира окремого загону спеціального призначення Західне територіальне управління Національної гвардії України. 30 травня в Ізюмському районі Владислав із побратимами потрапив під артилерійський обстріл, коли військовослужбовці поверталися із бойового завдання під час якого загинув.
