Своє покликання десятої години до грона Христових учнів переживає сьогодні наш співбрат Любомир через дияконське рукоположення. Він також свого часу пішов за Ісусом Христом, йшов, ще по дорозі Марту зустрів. Любомиру в житті також доводилося зі сльозами приймати важливі рішення, сльозами підписувати певні документи. Але він розумів, що покликання материнства є дарувати життя. Навіть смерть не може бути в цьому перешкодою. Це також важлива пасхальна благовість. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у Світлу середу. Під час Божественної Літургії архиєрей звершив дияконське рукоположення Любомира Миколишина.
«У чудовий пасхальний час євангельське слово провадить нас до джерел, до витоків школи, яка називається християнством. У ньому є мова про покликання перших учнів, які стали апостолами», – зазначив владика Володимир.
«Ісус Христос є чудовим педагогом. Коли учні питають Його, куди мають йти, де Він перебуває, то він не пояснює їм різні теорії чи ідеології, а каже: ходіть і подивіться! Далі каже євангелист Іван: Пішли, побачили, де перебуває, того ж дня лишилися в нього. Було ж близько десятої години. Гарна аналогія часу, бо ми зібралися також о 10.00 на Святу Літургію в нашому соборі. Це символ чогось цілого, круглого, завершеного. Наприклад, людина має 10 пальців…», – сказав проповідник.
Зараз, припускає він, випускник школи думає, вагається, який навчальний заклад обрати, багато залежить від ЗНО. Це є довгий процес. За часів Ісуса Христа важливо було не так знайти школу, а радше вчителя. Щоб бути Христовим учнем, то треба йти з ним також пасхальну дорогу. Ця дорога веде через тріумфи, а також через хрести, але її кінцева ціль – це Воскресіння. Бо Ісус Христос навіть гріб наповнює життям.
Відтак Архиєрей розповів історію: «один чоловік в Нюрнберському процесі воєнних злочинів свідчив, як гріб врятував йому життя. Після втечі з газової камери він та інші люди сховалися в гробі єврейського цвинтаря. Це було єдине надійне місце, щоб вижити. Гріб став для нього місцем другого народження. Цей же врятований чоловік писав вірші, в одному з яких описує подію народження: Недалеко в гробі молода жінка народила сина. Старший грабар за допомогою похоронного полотна став помічником в цих пологах. Коли він почув перший плач немовляти, то почав молитися: Великий Боже, нарешті Ти послав нам Месію, бо хто інший крім месії міг би народитися в гробі. Три дні пізніше грабар побачив страшну картину, як дитина пила сльози матері, яка не могла дати дитині молока».
«Звичайно, що можна підважити правдивість цієї історії, по-різному дивитися на неї. Але тут є глибока символіка. Нужда і убогість вифлеємської яскині має продовження на хресті і в гробі. Але щось нове повстає зі старого, нове життя народжується в болях і терпеливості (Willi Hoffsümmer 5, ст. 42). Такою є пасхальна благовість надії», – додав владика Володимир.
